Мабуть, далеко не всі країни можуть похвалитися тим, що їх володарі імператори, королі, царі — згадуються нащадками тільки добрими словами. Не так було в Україні. І зумовлене це, мабуть, історичною ситуацією, що склалась на її землях.
Оскільки Україна фактично завжди належала до іншої держави, то і гетьман не був повноправним правителем. Він не мав права передавати свою посаду у спадок, його права обмежувалися, і тому він не дуже і відрізнявся від значної частини населення. З іншого боку, часто гетьмана обирали самі козаки. Це був небачений на той час прояв демократії. А обирали, звичайно, серед тих, кому можна довіряти, хто показав себе, як досвідчений воїн та організатор, як патріот рідного краю.
Так, наприклад, у П. Сагайдачного, коли той потрапив до Січі, не питали, який має маєток, а тільки — якої слави зазнав батько і який він сам. П. Сагайдачний показав себе у походах проти турків як талановитий полководець. Він розумів, що не завжди можна узяти силою, часом треба вдаватися і до хитрощів. Так він завоював Варну, Кафу, звільнив багато невільників. Обраний гетьманом, він зробив дуже багато для культурного розвитку країни: будував церкви, школи, бо сам був людиною освіченою, юнаком навчався у Острозькій академії.
Багато гетьманів було і після нього, що вели постійну боротьбу проти Польщі, захищали українські землі від турків. Це і П. Дорошенко, і Т. Трясило, і Остряниця. Їх славлять народні пісні і думи. Згадаймо, наприклад, «Ой на горі та женці жнуть».
Найвидатнішим гетьманом був Б. Хмельницький, якого в піснях називають не інакше, як батьком. Він підняв український народ на повстання, яке тривало 6 років, і врешті-решт звільнив Україну від шляхти. Але, на жаль, він помер, а на гетьманське місце не знайшлося людини, що змогла б продовжити його справу.
Хоча Україна підпала під владу Росії, але були і у XVIII сторіччі славні, «праведні гетьмани», одного з яких, Мазепу, довго вважали зрадником, бо він намагався звільнитися від Росії. Останнім був Полуботок, якого цар ув'язнив У Петропавлівській фортеці.
Їх імена славилися протягом століть. Нікого з них не прозвали ні Жорстоким, ні Кривавим, бо головна їх мета була не збагатитися, не збільшити свої землі, а звільнити власні, захистити свій народ від зазіхань поляків, від нападів татар.
|
