Класс

Усїм відома фраза одного з героїв роману «Майстер і Маргарита» М. Булгакова: «Рукописи не горять». У цьому вислові, що, до речі, став крилатим, письменник ствердив думку про те, що кожна книга має своє призначення, свою долю, що не може вона безслідно зникнути, бо устами митця промовляє сам Бог.

Книги мають свою долю, так як і люди.

Віками нікому не відомі книги одного дня стають надбанням всього людства, починають друкуватися, вивчатися, перечитуватися. Згадаймо «Велесову книгу», створену так давно, що дослідники не можуть і приблизно встановити час її написання, а віднайдену і відкриту для читачів лише в XX столітті.

Іноді автори створюють свої твори в таких умовах, що важко сказати, чи зможе ці твори хтось читати. Перебуваючи на засланні в таборі, Василь Стус писав вірші на малесенькому аркуші. І можна тільки дивуватися тому, що зараз ті вірші містяться в зібранні творів поета. Близько ста поезій Василя Стуса запам'я ... Читать дальше »

Долю книги можна порівняти із долею людини. Адже спочатку задум майбутньої книги плекається у голові автора, потім він занотовує її на папері і нарешті до справи береться видавництво. Книжки виходять звідти незаймано чисті. Якась виглядає простенькою, але виявляється дуже мудрою. Інша — гарна і велика, але сповнена глупоти. Як би там не було, але всі вони пахнуть свіжою фарбою і приємно шелестять, коли людина вперше розкриває їх сторінки.

А попереду довге, якщо не вічне, життя. Але, як від немовляти не залежить, які батьки йому судилися, так і книги не знають, до яких рук потраплять. Кажуть, що долю не вибирають.

Потрапить книга до людини, що хоче набратися від неї мудрості і знань, то буде життя її щасливе. Господар буде обережно з нею обходитися, обережненько обгорне її та, прочитавши, акуратно поставить на належне їй місце. Але бувають і серед розумних читачів неохайні люди: вони читатимуть її за їжею, приймаючи ванну, братимуться за неї брудними руками, тяг ... Читать дальше »

Кожна країна має своїх геніїв: митців слова, художників, вчених тощо. Але не кожний з них створив те, що увійшло до надбань світової культури. Ніхто не заперечить того, що великий драматург В. Шекспір є видатною постаттю не тільки на тлі англійської літератури, а й світової.

Його сонети, трагедії, комедії знає і читає кожна освічена людина. Але навіть люди, які нічого не розуміють у літературі, безумовно, чули про Шекспіра. Його вивчають у школі, ставлять у театрах, читають і перечитують, бо кожне покоління, кожний літературознавець-фахівець і простий читач знаходять у ньому щось для себе цікаве, міркують над його творами і просто отримують задоволення.

Шекспір творив у часи так званого Відродження. Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Рафаель, Сервантес — славетні імена того часу. Середньовіччя, з його християнською тематикою, духовною красою і аскетичністю відходить у минуле, а натомість у Відродженні розкривається людина у всій своїй фізичній красі і духовній ве ... Читать дальше »

Перед кожною молодою людиною після закінчення школи постає нелегка проблема вибору: куди йти далі? Чому присвятити своє життя? Але насправді над цим вона задумується вже в дитинстві, коли спостерігає за дорослими і починає їх наслідувати.

Діти грають то у лікарню, то у школу, майже кожного місяця змінюють відповідь на запитання, ким будуть, коли виростуть. «Буду акторкою», — говорить дівчинка, бо недавно подивилася дуже цікавий фільм. «Буду клоуном», — відповідає хлопець, повернувшись з цирку. Дорослі сміються, бо розуміють, що у такому віці дитина ще не може зробити свідомий вибір, але дарма. Часом думка, що засіла в голові в дитинстві, супроводжує людину все життя. Згадаймо, як мріяв Грей з «Червоних вітрил» про морські пригоди, начитавшись книжок, і врешті-решт утік з дому і став моряком.

Але це, в принципі, виняток, а насправді молоді люди довго вагаються перед тим, як зробити вибір. І, на жаль, дуже часто керуються ... Читать дальше »

Ми живемо на початку XXI сторіччя. Не дивно, що у людей виникають запитання: яким воно буде? Що чекає на людство попереду? А не завадило б задатися питанням, яким буде саме людство майбутнього, бо все, що відбувається навколо, це справа рук людей. Отже, наше майбутнє залежить від нас самих.

Чесно кажучи, у мене не дуже оптимістичні погляди на майбутнє. Мені здається, що чим більше людина вміє, тим гіршою вона стає. Ми почуваємо себе царями природи, і природа нам мститься за це. Ми вважаємо, що можемо змінити географію світу: там висушимо море, там його створимо. Але коли це робилося, хто-небудь замислювався над тим, до яких наслідків це призведе? Ми відкриваємо нові і нові речовини, а врешті-решт виходить, що вони загрожують усьому людству. Ми вдаємо, що боремося за права людини чи держави, але насправді ведемо звичайнісінькі війни. Це було у XX столітті. Чи зміниться щось у XXI? Сумніваюсь.

Якою ж буде людина майбутнього? Вона буде розумною, причому аж занадто розум ... Читать дальше »

Узагалі, мені важко уявити таку кількість років, бо ще не прожила стільки, але дивлячись, як Донецьк змінювався за останні років 10, я можу припустати: якщо я на якійсь машині часу перенесусь у майбутнє, я своє рідне місто можу не впізнати.

Зараз у Донецьку якийсь будівничий бум: все навколо будується, перебудовується, ремонтується. Навіть не помічаєш, як один за одним виростають магазини, банки, кав'ярні, чого не скажеш про культурні заклади. Наприклад, згадаймо, скільки часу ремонтувався Театр опери і балету і бібліотека ім. Крупської. Багато. У порівнянні з ними драматичний театр оновився просто на очах. І це дуже дивно для нашого міста. Порівняймо також банківські приміщення із виглядом університетських корпусів, шкіл, а про палаци культури взагалі можна не говорити. Консерваторію пофарбували, мабуть, тільки з огляду на те, що вона стоїть на центральній вулиці. А це дуже сумні факти. Мені хочеться вірити, що через 20 років наше місто доведуть нарешті до ладу повністю ... Читать дальше »