На світі живе багато людей, і всі різні. У кожної людини своя доля, мета, досвід і життєва правда. Але, мабуть, всі мають одну спільну рису — хочуть залишити свій слід на землі.
Це абсолютно природньо. Так повелося ще з давніх-давен. Адже навіть у стародавньому прислів'ї говориться, що людина за життя має посадити дерево, побудувати дім і виховати дитину. Дитина теж продовжить рід і передасть своїм дітям пам'ять про своїх батьків. Таким чином, не перерветься ланцюжок життя, і людина не зникне безслідно. Це, звичайно, правильно, але у всі часи були люди, які своїм власним прикладом розширювали це правило. Такими були великі гуманісти: Л. Українка, Т. Шевченко, І. Франко, які настільки сильно любили свій народ, віддали йому так багато творчої наснаги, так щиро вірили в його щасливе майбутнє і намагалися його наблизити, що назавжди залишилися в його світлій пам'яті. І це справедливо. Бо тільки людині, яка має настільки гаряче ї щире серце, що може вмістити всі болі і скорботи свого народу, дається моральне право сподіватись на те, щоб її «в сім'ї великій, в сім'ї вольній, новій» пом'янули «незлим тихим словом».
На мій погляд, тільки така людина залишає справді помітний слід на землі.
|
