Класс

Рідний дім, як маленька батьківщина. В кожному будинку живе сім'я — ділянка великої Батьківщини. Кожна людина любить свій дім, незалежно від того, великий він чи маленький, старий чи новий.

Для мене важливо, що в рідному будинку живуть мати та батько, іграшки, кіт та собака. Для моїх батьків дім, ніби гніздечко. В дім приходять гості, мої друзі, починаються веселощі. Перші свої кроки я зробив в своєму рідному будинку, перші книжки прочитав — в рідному домі. У власному будинку людина відпочиває від турбот.

У рідному домі знайомий кожний куточок, найприємніший запах лише в ньому. Але найголовніше те, що в рідному будинку живуть дорогі та близькі для мене люди.

Мені здається, що найкращою прикрасою до обличчя дівчини є віночок. Любов до цієї прикраси народилася у мене через бабусю, яка виплітала мені дуже гарні віночки і прикрашала моє волосся на великі свята, здебільшого весняні. Моя бабуся усе життя провела у селі, тому багато знає про українські обряди, до яких належав і обряд плетіння вінків. Вона розповіла мені, що вінки плетуть з польових квітів, таких, як маки, сині волошки, білий ромен-зілля, чорнобривці та дика рожа. Кожна квітка несе в собі якесь значення. Наприклад чорнобривці вплітають для того, щоб брови були чорні, а зелений барвінок — символ тривалого кохання. Є віночки, які захищають від нечистої сили. Їх плетуть дівчата в ніч під Івана Купала. Посилюють захисну силу вінка часник та полин, які вплітають у вінок. А ще велику захисну силу має любисток. На весілля для нареченої теж виплітався особливий вінок, який у наш час замінено на фату.

А ще бабуся розповіла мені, що раніше в Україні, крім вінків з живих кві ... Читать дальше »

Культура мовної поведінки — своєрідне дзеркало, в якому відображуються культура, інтелект, духовність людини.

Щодня, зустрічаючись із знайомими, слід вітатися. Це не тільки вияв ввічливості. У цих словах виявляємо свою людську сутність. Ми говоримо один одному: здрастуйте, доброго здоров'я. Цим висловлюємо своє ставлення до найбільшої цінності — людини. Не сказати людині «здрастуйте» — значить виявити свою невихованість. Це слово має чудодійну властивість. Воно пробуджує почуття взаємного довір'я, зближує людей, відкриває їм душі.

В Україні здавна існує добра традиція: вітатися з людьми незалежно від близькості знайомства. Тому не треба забувати про неї і слід завжди її додержувати, бо завдяки ввічливості ми не тільки збережемо власний добрий настрій, а й стимулюватимемо його в інших.

Ці слова — народна мудрість, яку повинен пам'ятати кожен. Бо слово має велику силу. Ним можна підбадьорити і знищити, вилікувати і вбити. Наприклад, трапляються випадки в медицині, коли людина настільки вірить словам лікаря, що їй стає краще, вона одужує. Тож, коли кажеш, треба думати, що ти кажеш, кому і навіщо. Можна мимохідь скривдити людину і не помітити цього. А далі вже формується ланцюжок учинків, останньою ланкою якого можеш стати ти. Тому треба бути чемним, ввічливим, не переносити свій поганий настрій на інших людей, поважати їх. Треба, щоб за твоїм словом стояло діло, щоб твоїм словам довіряли. Вони не повинні бути пустою балаканиною.

Наведемо приклад. Ось пообіцяв я зустрітися з товаришем о певній годині і чомусь передумав, не пішов. Постояв-постояв мій товариш, вилаяв мене і собі пішов. Зустріч не відбулася. Можливо, наступного разу товариш теж підведе мене, а може, й ні. Проте в будь-якому разі наші стосунки будуть зіпсовані. Пообіцяв і не виконав &md ... Читать дальше »

Слово має велике значення для людства. Слово — це те, що відрізняє людину від тваринного світу. В цьому заключається великий вплив слова на людину, на її психіку та вчинки. Слово може нести у собі як добро, так і зло. Народна мудрість говорить: оце сказав, як ножем обрізав; скаже, як з воза ляпне; скаже, як з дуба зірве.

Кожне слово несе у собі якийсь сенс. Тому людина несе відповідальність за кожне слово, яке вона промовила. Гідна людина знає ціну слову, тому ніколи не буде кидатися ними. Таку людину поважають. Ніколи не треба підпадати під вплив емоцій, бо вони можуть призвести до прикрих ситуацій. Я неодноразово звертав увагу на те, що вчителі дуже цінують зважені відповіді на запитання. Їм подобається, коли учень в небагатьох словах здатен досить повно висвітлити певну тему. Виявляється, приказка «Спершу слово зваж, а потім скаж» має значення і в шкільному житті. Взагалі, важко знайти випадок, де б не «працювала» ця влучна приказка.

... Читать дальше »

Ім'я має велике значення у житті кожного з нас, воно супроводить людину, мов вірний друг. Імена людей, як і різні, зокрема географічні назви, складають цілий розділ мовлення, який називається ономастика. Власні імена та назви є до того ж своєрідним дзеркалом, у якому відбиваються певні риси історії, життя й культури народу.

Наприклад, моє ім'я — Андрій — у перекладі означає «мужній, сміливий». Це ім'я широко засвідчене в українських народних піснях та в художніх творах: «Ти вже там дивись, Андрійку, шануй старших» (В. Дрозд).

Добре було б, якби кожний з нас хоча б трохи ознайомився з історією свого імені. Ми не маємо права забувати, що наше ім'я — це жива нитка, яка зв'язує нас із рідним народом, із рідним краєм, з іншими народами планети, з нев'янучою українською трояндою — поетичною мовою.

У світі одне, але всім потрібне — так визначила вагу людського імені народна мудрість.

Ознайомлення з історією людських імен, з їх таємницями дає багато корисного всім, хто бажає знати більше.

Традиція давати людині ім'я ведеться з сивої давнини, мабуть, відтоді, як люди навчилися спілкуватися між собою. У давнину дітей називали на підставі різних ознак дитини, її поведінки, часу та обставин її народження: Рудак, Підосінь, Неділя.

Цікаво, крім того, знайти і значення свого імені рідною мовою, бо, як слушно зауважив якось письменник Лев Успенський, багато Вікторів виросли б, можливо, іншими, якби вони знали, що їхнє ім'я в перекладі означає «переможець».

Я вважаю, що вибираючи для дитини ім'я, батьки повинні усвідомлювати свою відповідальність перед нею за цю важливу акцію і дбати не лише про свої вподобання, а й про відповідність дібраного імені особливостям дитини, про його милозвучність у поєднанні з прізвищем та ім' ... Читать дальше »

Ім'я людині дається при народженні. Раніше імена давали за святцями. Зараз у батьків більш широкий вибір. Багато імен, якими зараз нарікають дітей, мають іноземне походження. От, наприклад, мене звуть Дмитро. Це ім'я походить від давньогрецького слова «деметрис» — той, що належить Деметрі. В античній міфології Деметра — богиня землі і плодючості. Мого батька кличуть Леонідом. Його ім'я походить від давньогрецького імені Леонідас. Де «Lеоп» означає лев, a «aides» — зовнішність. Тож, буквально ім'я означає — син лева, левеня, подібний до лева.

Матусю мою звуть Тетяна. Це ім'я має дві версії походження — латинську і давньогрецьку. За латинською версією воно походить від імені сабинського царя Татіус (сабіни — італійські племена, що жили на пагорбах Риму). На давньогрецькій це ім'я означає — засновниця, упорядниця. І тільки моя сестричка має ім'я слов'янського походження ... Читать дальше »

Мене звуть Людмила — мила людям. Це ім'я мені дали на честь бабусі, у якої була нелегка, але цікава доля. Моя матуся трохи вірить у містику, тому вважає, що все гарне, що було у житті бабусі, обов'язково перейде до мене.

Взагалі ім'я несе в собі інформацію про людину. Знаючи лише ім'я, можна уявити собі походження людини, її національність.

Моє ім'я, Людмила, звучить досить м'яко й ласкаво, викликає приємні почуття у оточуючих мене людей. Знаючи ставлення людей до мого імені, я намагаюся у відповідь не псувати доброго враження. Мимоволі моє ім'я не дозволяє мені погано поводитися по відношенню до інших, дисциплінує мою поведінку.

Ось уся таємниця мого імені.

Художня література... Всього два слова, але який величезний зміст несуть вони в собі. До художньої літератури належать різні твори: і оповідання, і повісті, і п'єси, і вірші... В цих творах розповідається про життя, працю, боротьбу людей, їх почуття, внутрішній світ, описується природа. Цілої книжки буде замало, щоб охопити все, про що розповідає література.

Художній твір створює письменник. Це досить складний процес, адже не кожна людина може писати твори. Спостерігаючи навколишню дійсність, письменник помічає різні події, людей, стосунки між ними, а потім намагається все це втілити у своєму творі. Головна мета митця — зацікавити читача, привабити його своїм твором. Коли це вдається письменнику, читач отримує глибоку насолоду від читання. Значення літератури не тільки в емоційній насолоді. Художній твір вчить людину думати, замислюватись над прочитаним, а це розвиває її мислення, культуру, духовність.

Отже, любімо книжки, читаймо твори з пошаною до тих, хт ... Читать дальше »

Художня література як один із видів мистецтва — найпопулярніший і найдоступніший усім. Вона приносить радість людині, підносить її духовно.

Слово література походить від латинського «літера» — буква. Пряме значення цього слова — те, що написане буквами. Але згодом воно набрало трохи іншого змісту: література — це те, що створене письменниками й записане (або надруковане) на папері. До художньої літератури належать різні твори: повісті, п'єси, вірші тощо. У художніх творах письменник зображує словом події, риси характеру людей, їхні вчинки, тобто малює словами художні образи. Художнє слово в уяві людини неодмінно викликає картини та образи, яскравіші від найкращої ілюстрації чи навіть кінофільму.

Засобами мистецтва слова виховується любов до України, повага до її мови, історії, звичаїв і традицій. Велике значення рідної літератури в естетичному, моральному вихованні людства.

Слово література походить від латинського «літера» — буква. Тобто те, що написане буквами. Пізніше до цього додалось значення іншого змісту: те, що записане на папері письменниками. Це слово об'єднує в собі багато різних смислів. Це і художня, і наукова, і публіцистична література. Неможливо уявити собі сучасну людину нечитаючу. З самого початку життя людини батьки читають малятам казки. Далі дитина вчиться читати сама і поринає в світ книг. Це і художня література, і навчальна, і періодична література — газети, журнали.

Важко собі уявити, скільки сил покладає письменник, щоб написати твір! Дивишся на безкінечні полиці бібліотек і дивуєшся: якої ж праці коштувало все це розмаїття! Та тепер кожен читач може скористатися подібною інформацією, розгорнувши книжку. Кожне явище навколишнього світу, кожен куточок природи, кожний прояв людської вдачі, кожний технічний винахід увібрали в себе книжки. Людина звертається до книг у тяжкі хвилини свого життя і ... Читать дальше »

Література має величезне значення в житті кожної людини. Адже людина, у високому смислі слова, стає людиною завдяки літературі. Книги починають виховувати особистість з того моменту, як дитина взяла до рук книжку. А читати треба усе життя і читати багато. Тільки багато читаючи, можна зрозуміти, що таке добро і зло.

Всі цінності людина черпає з книг. Людина, яка багато прочитала, дуже багато знає; з такою людиною цікаво спілкуватися. Книга — джерело усіляких знань. Коли читаєш книжку, починаєш замислюватися над сенсом життя, над значенням людини у житті. Книжки примушують людину мислити, виховують власну думку, розвивають уяву!

Взагалі література невід'ємна від життя людини. Вона допомагає їй пізнати саму себе. За допомогою літератури людина підвищує рівень своєї духовності.

Література йде поруч з людиною все життя.

Бібліотеки грають важливу роль у житті всіх людей. Ми не можемо купити всі книжки, які нам подобаються або які б нам хотілося прочитати. Тому ми беремо книжки в бібліотеці.

Книжки не можна читати лише для задоволення. Читання книг допомагає в нашій освіті. У бібліотеках ми можемо знайти всі види книжок: романи, біографічні та художні твори, оповідання, пригодницькі твори, технічну літературу, твори для дітей та ін. У деяких бібліотеках можна знайти книжки, написані багатьма іноземними мовами.

У моїй школі є невелика бібліотека. Я повинен визнати, що вона досить непогана. Це велика світла кімната, дуже чиста й зручна. Два дуже приємні бібліотекарі допомагають знайти потрібну книгу.

Учні ходять до бібліотеки, щоб почитати там і взяти книжки додому чи проглянути нові газети й журнали. Багато вчителів теж відвідують бібліотеку.

Я з величезним задоволенням відвідую бібліотеку, бо книжки — це друзі, які ніколи не підведуть і ніколи не зрадять мене.

В кожному місті, великому чи маленькому, навіть у селі, є будинок, в якому живуть книжки. Ви вже здогадалися, що це — бібліотека. Кожна людина в своєму житті відвідує цей будинок безліч разів. Звісно, хтось частіше заходить до бібліотеки, а хтось — менше. Але немає такої людини, яка б не була в цьому «храмі знань» хоча б один раз.

Чому людина йде до бібліотеки? На це питання легко відповісти, бо саме в книжках міститься різна інформація. Про що б ти не захотів дізнатись, усе можна знайти в книжках. Недарма книгу називають духовним скарбом людства. Нещодавно ми з класом, напередодні Дня української писемності, ходили до бібліотеки ім. Кірова. Скільки там цікавих книжок! Але не тільки з книжками ми познайомились, а й із газетами, журналами. Нам і часу не вистачило, щоб переглянути хоча б ті, які одразу привернули нашу увагу. У бібліотеці нам розповіли про ті давні часи, коли почали створювати книжки. Це були справжні витвори мистецтва! Кожна книга створ ... Читать дальше »

Будинок, де «живуть книжки», — бібліотека. В перекладі з грецької «біблон» — папір, книга, «тека» — сховище. Отже, бібліотека — сховище, дім для книжок. Перші бібліотеки виникли у стародавньому Єгипті. Одна з перших найвідоміших бібліотек — бібліотека в Олександрії, де було зібрано близько 100 тисяч примірників. Але перші книжки не були схожі на сучасні. Їх писали спочатку на табличках, потім на папірусі та пергаменті. Це були дуже дорогі книги, бо писали їх вручну. Давні книги відрізнялись від сучасних, тож і зберігали їх не на полицях, як зараз. Наприклад, книги, написані на папірусі, скручувались в сувої і складались в спеціальну коробку з кришкою.

Зараз існує багато бібліотек. Вони поділяються на дитячі і дорослі, медичні, технічні, наукові. В них працюють читальні зали, де можна отримати рідкісні книги і попрацювати з ними. Є книгосховища, де книги зберігають, ремонтують. Ще з перших класів школи можна за ... Читать дальше »

Будинок, де «живуть книжки», — це бібліотека. Без бібліотеки не можна уявити собі міста чи країни. Бібліотека є сховищем знань, вона притягує до себе людей і не розчаровує. Книжки, які зберігаються у бібліотеках, збиралися століттями.

Завдяки унікальній бібліотеці прославився ассирійський цар, який жив у І тисячолітті до нашої ери. У його зібранні нараховувалося понад двадцять тисяч глиняних табличок — тодішніх книжок.

Відомою всьому світу була Олександрійська бібліотека, заснована у III столітті до нашої ери. У ній зберігалося більше ста тисяч рукописів.

В Україні найбільші бібліотеки — це наукова бібліотека ім. В. Стефаника в місті Львові, бібліотека Софійського собора в місті Києві, наукова бібліотека ім. В. Короленка в місті Харкові, Центральна наукова бібліотека ім. академіка В. Вернадського у Києві та ін. У нас в Донецьку є бібліотека ім. Н. Крупської.

В одній з бібліотек зберігається книжка «Кобзар» Тар ... Читать дальше »

Моя школа — це триповерхова будівля. Вона досить велика, позаду неї спортивний майданчик, а всередині є басейн.

На першому поверсі розташовані класні кімнати учнів початкової шкоди, майстерня, бібліотека, спортзал та їдальня.

У нашій школі багато класних кімнат. Вони світлі й просторі. У кожній кімнаті є три вікна, а на підвіконнях стоять квіти в горщиках.

Мій клас знаходиться на другому поверсі, вікнами виходить на шкільне подвір'я.

Тільки в нашому класі є класний керівник, а не класна керівниця. Він дуже добрий і розумний вчитель, який не шкодує часу водити нас у цікаві місця й на виставки. Ми його дуже поважаємо.

На третьому поверсі розташований актовий зал. Там проводяться численні збори, концерти, свята.

Коли я думаю про свою школу, я не згадую про її парти, стіни, я згадую вчителів і однокласників, які завжди будуть зі мною. Я дуже вдячний нашим вчителям за все, що вони роблять для нас.

Школа — наш другий дім. Ця фраза відома кожній людині. А чи справді багато людей сьогодні так думає?! Хто не згоден із цим загальновідомим висловом, нехай приходить до моєї школи. Коли я вперше потрапила до неї, зразу ж відчула якийсь приємний затишок, якого не було в попередній школі.

Наша школа — маленька, в ній вчиться небагато дітей. Через невелику кількість учнів ми всі знаємо один одного, і це допомагає нам весело святкувати різні свята. Мені дуже подобається, коли вчитель, вітаючись зі мною, називає мене на ймення, а не на прізвище. У великій школі це просто неможливо. Коли ти відчуваєш таку приємну затишну атмосферу, хочеться не просто вчитися, а вчитися ще краще. Я помітила таку особливість — велика школа після закінчення уроків стає дуже швидко порожньою. У моїй школі такого не буває: частина учнів залишається на факультатив, хтось готується до позакласного заходу, разом вчать уроки, а деякі просто спілкуються з учителем на будь-яку тему... Хіба ц ... Читать дальше »

Я дуже люблю школу, в якій навчаюсь. Бо до школи приходять зовсім маленькими, а виходять вже дорослими, з певними знаннями та досвідом людьми. Саме у школі з'являються справжні та вірні друзі, які залишаються на все життя. Цьому у великій мірі сприяє школа, та атмосфера, яка в ній панує. А створюють цю атмосферу вчителі. Тому ми завжди повинні бути їм вдячні за їх роботу. Труд вчителя надзвичайно важкий, бо кожна дитина має свій характер і треба знайти особливий підхід до кожного. Школа об'єднує усіх у дружній колектив. У нашій школі приємно і зручно навчатися. Класи просторі і світлі, коридори широкі. Актовий зал обладнаний так, що на його сцені можна виконувати справжні театральні вистави. А в спортивному залі є чудові тренажери. Кабінети, де проходять уроки трудового навчання, теж обладнані досить непогано.

Саме у школі більшість учнів обирають собі майбутню професію. Цей вибір у великій мірі теж залежить від впливу і вчителя. Поступово школа стає для нас другим р ... Читать дальше »

Навчаюсь я в спеціалізованій фізико-математичній школі, в шостому класі. Вже шостий рік я школяр. І в моєму шкільному житті буває все — і розчарування, і радість перемоги. Школа — це мій другий дім, бо я проводжу тут чималу частину дня. Тут у мене друзі, з якими я спілкуюсь і після школи. Тут мій класний керівник, до якого я завжди можу прийти зі своїми шкільними, і не тільки, проблемами. Тут ми отримуємо знання, які нам знадобляться в подальшому житті. На перервах школа нагадує розбурханий мурашник. Діти різного віку ідуть, біжать в різних напрямках, сміються, розмовляють. А коли дзвенить дзвоник — настає тиша, пустіють коридори. І тільки з-за зачинених дверей класних кімнат чуються голоси учителів, слабкий гомін дитячих голосів, а інколи навіть сміх. Моя мама часто згадує свої шкільні роки, свій клас, свою школу. Згадує з подякою і легким сумом про те, чого вже не повернеш. Мабуть, і я буду завжди пам'ятати свій другий дім — школу.

Олена Петрівна викладає в нашому класі географію, крім того, вона наш класний керівник. Олена Петрівна закохана у свій предмет. Вона так цікаво викладає, що весь клас, усі дівчата та хлопці, теж полюбляють географію. Вже зараз хтось мріє стати мандрівником, хтось полярником, хтось першовідкривачем незнаних земель.

Олена Петрівна завжди охайно одягнена, у неї гарне волосся і приємний голос. Говорить вона не дуже голосно, але у класі на її уроках завжди панує тиша, здається, чутно навіть наш подих. Уроки географії ми завжди з нетерпінням чекаємо і ретельно до них готуємося.

Наша улюблена вчителька користується у школі великим авторитетом. Олена Петрівна часто організує різноманітні шкільні заходи. Вона завжди готова прийти на допомогу кожному учню.

В позакласні години ми обговорюємо шкільні проблеми, отримуємо добрі поради, а також відвідуємо театри, музей.

Я думаю, що коли мине багато років після закінчення школи, ми усі будемо не тільки пам'ятати ... Читать дальше »

Чудові лісові рослини не можуть не зачаровувати. Такою є й конвалія. Милує око її розкішний цвіт. Її білі дзвіночки втілюють у собі радощі весни.

Конвалія росте здебільшого в лісах і рідше — в степу. Цвіте в травні — на початку червня. Рослина має цікаву будову. На стрункій стеблині 15—25 см заввишки схиляються пуп'янки, нижче — схожі на глечики квітки. Конвалія має всього два листки і довгі підземні кореневища, від яких відростають нові рослини.

Конвалія — цінна лікарська рослина. Ліки, виготовлені з неї, поліпшують діяльність серця. Особливо цінні свіжі квіти конвалії. Проте вони потребують негайного консервування в спирті, що не завжди зручно й можливо. Частіше використовують засушені квітки, оскільки вони можуть досить довго зберігатися.

Конвалія була улюбленою квіткою багатьох видатних людей. Серед них Петро Ілліч Чайковський, Микола Коперник.

У поетичних творах квітки конвалії завжди ототожнюються з чистотою, ні ... Читать дальше »

Ще в заметеній снігом землі спить до слушної пори цілий світ, але в невидимому потаємному тому світі вже ось-ось мають починатися зміни або й почались. Це світ багатоликого зела, що чекає на вознесіння своїх зелених душ до сонця й світла, на волю й повітря, під теплі дощі й погожі зорі.

На всьому вже відчувається подих весни. У лісі, між деревами, під першими сонячними промінчиками з'явилися проліски. Вони зовсім маленькі і тендітні. Вперто і наполегливо пробивають вони товстий килим торішнього листя. Від їхніх блакитних, синіх, рідше фіолетових або майже білих пелюсток в лісі стає затишно і тепло.

Друга половина місяця лютого, ще тільки прелюдія ранньої весни, але вона, ця прелюдія, вже несе в собі таємницю й загадку вічного зела.

Закінчилися суворі морози, і на всьому відчувається подих весни.

Коли розтанули останні острівці снігу і запарувала земля, під весняними променями сонця з'явилися між деревами в лісі перші підсніжники. Мов лезом ножа, пробивають вони товстий килим торішнього листя.

За легендою, коли Бог створив траву, різні дерева і квіти, то подарував їм і різноманітні кольорові відтінки. Під кінець Бог створив сніг і сказав до нього: «А забарвлення підшукай собі сам». І пішов сніг шукати собі колір. Ходив, ходив, просив усіх, але ні трава, ні одна квітка не захотіла поділитися з ним своєю красою. І лише добрий підсніжник змилувався та й сказав: «Моя одежа дуже простенька, але як тобі подобається, то бери собі. Будемо разом жити й зростати». Взяв сніг забарвлення підсніжника, став білим-білим. Але з того часу не любить він ніяких квітів, всіх морозить, лише підсніжника пестить і голубить, як рідну дитину.

Ніжні білі пелюстки, наче усміхаючись, тяг ... Читать дальше »

Як стверджує народ: «Весна — днем красна. Весна всім красна». З цим важко не погодитись. Але, мабуть особливу увагу навесні привертають весняні квіти. Коли добре пригріває вже весняне сонечко, підсихає в лісі земля, все навколо оживає: дерева, трава, комахи. А які чудові перші весняні пуп'янки, що бубнявіють на галузках і от-от розпукнуться! Молода ніжна весна приносить із собою перші проліски, що дивляться на мене блакитними очима і усміхаються святково й чисто. Недарма пролісок уособлює в собі ніжність, чистоту та вірність. Пізніше з'являються конвалії, які несуть надзвичайний солодкий аромат, але все ще несхожий на той літній, достиглий. На відміну від проліска, конвалія — більш вишукана, святкова. Коли розглядаєш цю квіточку, то виникає враження, ніби вона щось у собі приховує. Говорять, що конвалії уособлюють приховане кохання, яке з часом принесе щастя. Навесні усі ми святкуємо жіноче свято — Восьме березня. А які ж квіти найчастіше даруют ... Читать дальше »

В блискучих весняних калюжах, наче в дзеркалі, відбивається яскраве блакитне небо і білі-білі купчасті хмари — вісники весни. Пригріває по-весняному тепле, ласкаве сонечко, тане сніг. Там, де він уже розтанув, із землі пробивається до сонця перша зелена травичка. На деревах лопаються бруньки, з них зацікавлено виглядають перші зелені листочки. Все росте, тягнеться до ласкавого, теплого сонечка. Але є такі квіти, що з'являються першими. Це проліски та підсніжники. Декотрі вважають, що це назви однієї й тієї самої квітки. Але це не так. Підсніжники мають білі пелюстки інколи з тоненькими чорненькими смужечками. Вони пробивають собі дорогу до сонця крізь шар снігу, коли він ще не розтанув зовсім, а став темним, рихлим. Тому й називаються ці квітки підсніжниками. А проліски мають ясно-голубий, веселий колір. Вони ростуть трошки пізніше, коли сніг вже зовсім розтанув. Острівки пролісків на землі схожі на клаптики неба.

Квіти завжди бажані. Тому коли з-під снігу ранньою весною пробиваються перші весняні квіти, це схоже на казку, на диво. Ці перші квіточки такі маленькі, але такі прекрасні та мужні! Вони є найпершими провісниками весни. У нас прийнято їх дарувати в березні, в Міжнародний жіночий день. Але як шкода їх зривати, адже вони прикрашають нашу природу!

Весняні квіти викликають посмішку на обличчі, підіймають настрій, приносять з собою свято. Я вірю, що квіти мають душу, тому їх треба ретельно доглядати, посміхатися їм і розмовляти з ними. А квіти завжди ладні піти на жертву, вони віддають людям свою красу та аромат.

Серед усього розмаїття кольорів, запахів і форм є особливо дорогі серцю кожного українця рослини. Один із таких витворів природи — славний барвінок. Здається, що він і зимою зеленіє, бо коли тануть сніги, то на світ пробивається його цупке зелене листя, не змучене холодом, не скалічене морозом. А коли повітря стає по-материнськи м'яким та лагідним, то барвінок зацвітає.

Взимку відвар барвінку п'ють від простуди, влітку він прикрашає святковий стіл. За народним звичаєм, навесні парубки збирали барвінок і дарували коханій. Коли дівчина брала квітку, то це означало, що вона згодна стати дружиною цього парубка. Цілий рік шанують барвінок, вважають його символом життя.

Із сивої давнини прийшло до нас повір'я: хто посадить барвінок на своєму обійсті, обов'язково буде щасливою людиною.

Мені дуже подобається зима. Здавалося б — морози, вітер. Але взимку падає білий пухнастий сніг. Дуже весело, коли його нападає багато, гуляти з друзями. Ми виносимо санчата і катаємось з гори, ліпимо снігові фортеці і влаштовуємо снігові бої. А можна залити водою ковзанку. Виходить ціла куча-мала дітей, які сміються. Ще взимку святкується найулюбленіше свято — Новий рік. Скінчилося навчання в школі, почалися зимові канікули. Тато приносить додому ялинку і ми зі старшою сестрою прикрашаємо її. Мама готує багато смачних речей до святкового столу. Вдома пахне хвоєю, мандаринами. Всі веселі, один одного вітають, отримують подарунки і очікують кращого від майбутнього. Що нам тріскучі морози — попереду Новий рік!

Мені дуже подобається зима. Узимку сніг рипить під ногами, такий білий-білий, що аж очі сліпить. На вітах дерев сяє від сонячних променів усіма барвами іній. Колючий мороз розмальовує шибки незвичайними, казковими візерунками. Довгасті сосульки звисають з дахів, неначе величезні льодяники.

Взимку я з мамою і татком прикрашаю ялинку і зустрічаю Новий рік, моє найулюбленіше свято. А ще мені подобається грати з друзями у сніжки та кататися на санках і ковзанах.

Зима приносить мені багато радощів, тому я дуже люблю цю пору року.

Моя улюблена пора року — весна, і я впевнена, що багато хто погодиться зі мною. Весна — час надії, щастя і кохання. Це час, коли природа прокидається від зимового сну. Сонце все вище піднімається в небі. І вже не так одразу, як узимку, а все повільніше й повільніше згасають вечірні сутінки.

Ліс починає шуміти. Таємничий гомін іде день і ніч. Від нього стає неспокійно на душі і на серці. Від теплого подиху весни скрізь течуть квапливі струмочки, зливаються в гомінкий потік і мчать до річки, вище підіймають кригу, що й так ледь-ледь тримається берегів.

Навесні часто йдуть дощі. Кажуть, що квітневі зливи приносять травневі квіти. Птахи повертаються з теплих країв і щебечуть на деревах.

Я не знаю жодної людини, якій би не подобалася весна.

Коли починаєш замислюватись над цим питанням, виникає враження, що мені подобаються усі пори року. Але, мабуть, це на перший погляд. Взимку можна кататись на санчатах, ковзанах та гратись у сніжки. А якщо немає снігу та морозу... Влітку грітись під сонечком, купатись у річці чи морі, відпочивати в літньому таборі. Але ж стає дуже сумно, коли довго не бачишся зі шкільними друзями... Осінь з частими дощами та холодними вітрами навіює сумні спогади... Виходить, що моя улюблена пора року — весна. Справді, адже навесні завжди поліпшується настрій, з'являються сили, які невідомо звідки й беруться. Хочеться бігти на вулицю й споглядати за змінами, які відбуваються у природі. Мені подобається слухати веселі співи пташок, піднімати обличчя до сонечка, милуватись молоденькою зеленню, дихати свіжим приємним повітрям. Коли це обмірковуєш, зразу пригадується, що раніше, дуже давно, Новий рік святкували навесні. І зрозуміло чому! Саме з приходом весни народжується нове життя, яке надає ... Читать дальше »

Весна — моя найулюбленішалора року. Навесні у мене радісний настрій. Закінчилась довга, темна, морозна зима. Попереду літо і літні канікули. Сонечко стає теплим і ласкавим. Пробивається перша ніжно-зелена травичка. На деревах розпускаються бруньки і з'являються перші листочки. Вони такі маленькі, ніжні, клейкі. З'являються перші весняні квіти, що тішать око. Все квітне, буяє... По всьому місту вітром розноситься аромат квітучих рослин, першої зелені. Весело співають птахи, які повернулися з вирію. Люди на вулицях веселі, усміхнені. Хочеться розправити руки, наче крила, і летіти вгору, до високого голубого неба. Здрастуй, весно!

Чесно кажучи, мені подобається кожна пора року, бо кожна по-своєму прекрасна. Але я віддаю перевагу весні. Саме весна дає народження новому життю. Весною прокидається від сну природа. На деревах з'являються клейкі бруньки, запашні пуп'янки готуються перетворитися на чарівні квіти. Де-не-де зеленіє молодесенька травичка. Повітря стає таким свіжим, що не можеш ним надихатися. Пташки в'ють собі гніздечка у парках на деревах та під дахами будинків.

Весною я люблю гуляти по вулицям міста і спостерігати за пробудженням природи. Ось за це я й люблю весну.

Я дуже люблю гуляти в осінньому парку. Ще недавно він був зелений, та минуло літо і осінь заграла золотистими кольорами.

Під ногами шарудить листя, жовте, багряне. Іноді в ньому ховаються темно-коричневі каштани, що падають з дерев.

Йду по алеї. Обабіч біліють айстри, як зграйка качок. Так і хочеться нахилитися, згорнути докупи кілька квіток і глибоко вдихнути солодкуваті пахощі. Усі до одної білі. Пелюстки довгі, гостренькі і злегка закручені.

Не чутно вже веселого щебету птахів. Багато з них відлетіло на південь. Тільки горобці скачуть навкруги.

Тихо у парку восени.

Мені подобається осінь. Але не пізня, коли темно і холодно. Я люблю так звану золоту осінь, «бабине літо». Вже нема літньої спеки, але ще тепло і вдень, і ввечері. Ясне, високе, синє небо. Яскраве жовте, багряне, червоне листя на деревах, кущах і під ногами. Ідеш по килиму з листя, воно загадково шурхотить, ніби промовляє до тебе. Птахів вже не чутно, вони відлетіли в теплі краї. Тиша стоїть така, що аж у вухах дзвенить. І стає якось сумно на душі. Але цей смуток легкий і прозорий, наче серпанок. Йдеш, замислившись, подумки підбиваєш підсумки літа, готуєшся до зими. Листя, нагріте сонцем, пахне якось особливо. Восени у мене теж, як і у природи, тихий, спокійний, трохи сумний настрій. Але мені це подобається. Я люблю в такий сонячний, теплий день поблукати по килиму з листя. Слухаю його шелест і намагаюсь здогадатись, що воно мені нашіптує — чи спогади про літо, чи мрії про відпочинок взимку.

Моя найулюбленіша пора року — осінь. Восени все навколо стає таким прекрасним, наче у казці. Листя змінює свій звичний зелений колір на різнобарвний букет, ніби кожне дерево одягає свою сукню. Берізки переодягаються в золоті шати, каштани стають темно-червоними, клени перетворюються на багряні вогнища. Кривавими плямами кидаються у вічі стиглі китиці горобини. Осіннє повітря стає чистим і прозорим, неначе кришталь. Здається, зробиш невірний рух — і воно розіб'ється і задзвенить. Зграї птахів відлітають у вирій, і можна довго дивитися, як вони тоненькою низкою летять по сірому небу.

А ще восени я йду до школи і зустрічаюся зі своїми друзями. Ми розповідаємо один одному, хто як провів літо. Саме за все це я і люблю осінь.

Доволі важко сказати, яка пора року найкраща. Що ж до мене, я завжди з нетерпінням чекаю на літо.

Влітку дні найдовші, а ночі найкоротші. По городах, полях і в лісі багато всяких квіток. Синіють ніжні келишки лісових дзвіночків, червоніють ажурні лісові гвоздички, запаморочливо пахне дозріваюча малина. Безліч метеликів й інших комах у повітрі. Лине з високого синього неба пісня жайворонка.

Літо — найпридатніший час для відпусток і канікул. Люди насолоджуються яскравими сонячними днями, якщо вони в селі або на морі. Вони купаються і плавають, ловлять рибу, катаються на човнах. Повітря свіже, і дихати легко.

Мені подобається гуляти під дощем або просто сидіти вдома, спостерігаючи, як крапельки дощу стікають по зелених листочках і схеблинках трави на землю.

Коли закінчується літо, мені завжди шкода цього, тому що воно було таким коротким і так швидко промайнуло.

Прийшло довгоочікуване літо-літечко... Дні стали довшими, а ночі короткі і теплі. За літній день можна стільки встигнути! А головне — влітку канікули. Не треба ходити до школи, можна довше спати вранці, почитати цікаву книгу, пограти у футбол. А ще влітку обов'язково кудись їдеш: до табору відпочинку, до родичів у село, на море. Багато гуляєш надворі, спілкуєшся з великою кількістю людей, знаходиш нових друзів.

Влітку тепло, не треба довго одягатись, щоб вийти на вулицю. Кругом все квітне, зеленіє, росте, пахне, співає. На початку літа у мене день народження. Отже, для мене літо починається з подарунків, добрих побажань.

В парку маленьке цуценя жалібно скімлило від образи. Воно було дуже симпатичне: з великими чорними очима і коротеньким білим хвостиком. Виявляється, його залишили напризволяще. Цуценя скімлило від образи, голоду та холоду.

Беззахисність — це залежність. Ті тварини, яких ми називаємо домашніми, залежні від нас не тільки фізично. Ми любимо їх, а вони нас. Ми зраджуємо їх, вони — все прощають, не тримаючи на нас зла.

Якщо дитина не має поруч себе кота, пса чи пташки, серце її залишиться холодним. Із звірами можна поплакати, поділитися радістю.

Завжди легко впізнати добру людину на вулиці: вона помилується горобцем, що купається в калюжі, котом на підвіконні і ніколи не залишить напризволяще маленьке цуценя.

Майже кожна родина сьогодні має якусь тварину: собача, кішечку, рибок, папугу... І це добре, адже, як говорять мої батьки, домашня тварина не тільки розважає нас, а й розкриває наше почуття відповідальності. На жаль, ми не завжди усвідомлюємо, що, заводячи тварину, беремо на себе величезні обов'язки.

У мене вдома живе кошеня, до якого я не просто звикла, а полюбила його. Незважаючи на те що за кошеням треба прибирати, годувати його, виховувати, я не уявляю нашу родину без нього. Коли я приходжу додому, Пухнастик зустрічає мене, лащиться, і це підіймає мені настрій. Домашні тварини звикають до нас, люблять і з часом все більше і більше залежать від нас — їхніх господарів. Коли я бачу на вулиці самотню тварину, яка порпається у смітнику, зразу пригадую свого Пухнастика і сподіваюсь, що з ним цього не станеться. Справді, ми відповідальні за тих, кого приручили. У минулому році в школі ми читали оповідання Михайла Чабановського «Вірний». Мені здається, що у ... Читать дальше »

Ці слова сказав Маленький принц, якого вигадав Сент-Екзюпері. Що ж вони означають? Я думаю, що вони нагадують про відповідальність. Якщо ти завів тварину, то треба не тільки казати, що ти її любиш. Коли вона хворіє, сумує або потребує твоєї допомогти, треба піклуватись про неї, лікувати. А багато людей, заводячи тварин, не думають про це, про її потреби. Вони забувають, що тварина — жива істота, а не іграшка. Є й такі, що викидають тварину на вулицю, коли їм набридає клопіт з нею, хоч і знають, що вона там загине. Тому треба дуже відповідально ставитись до тих, кого приручаєш. І якщо з якихось причин не можеш про неї більше піклуватись, треба не на вулицю викидати, а знайти їй новий дім. Те ж саме можна сказати і про стосунки з людьми. Якщо з кимось потоваришував, не можна відвертатись і кидати друга, коли заманеться. Він звик до тебе, полюбив. І ти повинен йому допомогти, якщо він розраховує на це. Адже ти «приручив» його, він розраховує на твою поміч і підтримку. ... Читать дальше »

З давніх-давен усі свої радощі, тривоги і жалі народ виливав у піснях. У них відбивалося життя людей, їх уявлення про природу, мрії про щасливе майбутнє

Нерідко Україна порівнюється з червоною калиною, яка стала її символом:

Дуже часто в піснях розповідається про розлуку, перебування на чужині, тугу за Батьківщиною та родиною.

З вуст великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка прозвучало пророцтво, що українська пісня не загине і не щезне. Як би цього не хотілося нашим ворогам, але український народ завжди мав свої пісні, у яких зображував своїх героїв і гнобителів. Пісня супроводжує людину від самого народження. Кожному з нас мати співала колискову і так було віками: мати співає дитині пісню, і вона вже не розлучиться із піснею до кінця свого життя. Під час боїв воїни знаходили підтримку саме у патріотичній пісні. Недаремно із козаками, солдатами завжди був оркестр і співці. Пісня є необхідною і під час праці. Вона додає бадьорості і легкості, час плине швидше і непомітніше разом із піснею. Виконуються пісні й при різних обрядах: на весіллі, на похоронах тощо. Наші предки співали різні пісні, аби дощі пішли, для доброго врожаю. Ще піснями закликали весну, зичили добробуту, щастя. Пісні мали багато варіантів: одна пісня могла мати більше ста варіантів.

Сучасна пісня змінилася, та вона ... Читать дальше »

Столиця моєї Батьківщини — Київ. Це прекрасне місто справедливо визнано одним із найбільш зелених мегаполісів світу. Багато письменників намагалися передати його красу у своїх творах. Але, на мою думку, Київ треба пізнавати самостійно, бо відкривається він кожному по-різному.

Я на все життя запам'ятаю це місто таким, яким побачив його вперше. Ми приїхали в Київ наприкінці зими. Було вже досить тепло, і сніг, який був на деревах, на дахах будинків та на землі, почав танути. Прозорі краплини з сріблястим дзвоном стрибали з гілочок на тротуар. Незабаром вийшло сонце і посміхнулось так лагідно і привітно, що відразу стало зрозуміло, — прийшла весна. Звідкись приніс вітерець весняну поривчасту свіжість і сподівання на швидке відродження природи разом з пахощами перших бруньок. По блакитному небу побігли розірвані білі хмаринки. Ніколи не зможу забути, як побачив Андріївську церкву на тлі цього неспокійного весняного неба. Вона ніби підносилась до неба і парила в н ... Читать дальше »

Київ — це столиця нашої країни, її серце та мозок. Київ є одним з найстаріших міст Європи. Йому понад півтори тисячі років. Багато пам'ятає Київ. Пам'ятає нашестя Батия і Чінгісхана. У його брами стукали шведи і яничари. Його голову хотіли схилити кайзерівські війська. Але Київ, здавна гостинний до друзів, повен лютої ненависті до ворогів. Про це розповідають пам'ятники, які любовно зберігає народ.

Київ по праву називають містом стародавньої культури, чудесним архітектурним пам'ятником. Він стоїть, як живий пам'ятник нашої славної героїчної історії, овіяний сивою старовиною, поетичними переказами, чудовими легендами. Справжня прикраса нашої столиці — Софійський собор. «Диво велике», як називали його наші далекі прадіди. В порівнянні з сучасними будовами він не високий, але коли стоїш і дивишся на його дзвінниці, здається, що він своїми куполами торкається неба. Поставив його Ярослав на місті «битви злої» з печенігами, д ... Читать дальше »

Кожен українець відповість, що Київ — це столиця України. Не лише правова, а й історична, культурна. Ще ми одразу згадуємо Дніпро — найбільшу і найпрекраснішу річку нашої країни. Наші предки називали Дніпро Славутичем. Ця річка судохідна, вона відіграє важливу роль у житті України. Згадки про Київ є вже у IX столітті. Відома легенда про створення Києва: три брати — Кий, Щек, Хорив і сестра їх Либідь створили місто. Цьому міфу є підтвердження, бо на Старокиївській горі знайшли задишки укріплення міста. Свого часу був Київ і столицею Київської Русі.

Київ і каштани. Ці два поняття з давніх-давен справді неподільні. Недарма каштанова гілочка вплетена в герб цього міста. Та хіба тільки каштани прикрашають пишнозелений Київ? Хіба не тішать око величні споруди? Софійський собор був побудований Ярославом Мудрим ще у 1017 році на честь перемоги над печенігами. А у 1990 році за ініціативою ЮНЕСКО Софійський собор у Києві було внесено до Списку Всесвітньої спадщини ус ... Читать дальше »

Широкий український степ... Багато письменників оспівували його в своїх творах, прагнучи передати неповторність і красу, своє захоплення його широкими просторами.

Високі трави розстилають свій зелений килим так далеко, що, здається, немає у нього ні кінця, ні початку. Лише сивий вітерець та швидкі птахи знають, де закінчується український степ. Та, можливо, ще глибокий купол неба, що дивиться не надивиться на це різнотрав'я. Неспокійно степові: весь час згадує він завзяті козацькі битви, коли зелене простирадло розфарбували у яскраво-червояий колір. Не може він забути і стогін бранців, яких гнали хижі вороги в далеку неволю. Про все це співає він сумні думи, які колись чув від старих кобзарів, свідків тих подій. Їх вже нема, й імена їх не збереглися в людській пам'яті. Тількі степ пам'ятає. Та як йому забути, адже стількох відважних синів вкрив він своїм пологом. Можливо, щоб краще спали вони, і співає він своєї то сумної, то суворої, а іноді замріяної пісні. Про ... Читать дальше »

У кожної людини, крім рідної країни, є ще мала Батьківщина. Це місто або село, в якому ти народився, твоя вулиця, дім — все те, що таке близьке серцю.

Моє рідне місто — Донецьк. Тут я народився, живу, ходжу до школи. Тут живе моя родина, друзі. Мені подобається це місто. В ньому багато гарних вулиць, споруд: театри, кінопалаци, цирк, бібліотеки. Але навіть тоді, коли б всього цього не було, я все одно любив би своє рідне місто. Я розумію почуття нашого великого земляка В. Сосюри, який писав:

Я дуже пишаюся тим, що живу у вугільному краї. Бо вугільна промисловість є дуже важливою для нашої країни, а значить, вона сприяє розвитку нашого господарства. Однак я хочу, щоб видобуток вугілля, а також металургійний завод не псували екології мого міста. Ще мені дуже хотілося б, щоб Донецьк, за старо ... Читать дальше »

Виникнення Донецька можна віднести до літа 1869 року, коли почалось будівництво металургійного заводу. Але на той час тут вже існувало кілька селищ: Олександрівка, Олексіївка, Семенівка та кілька інших. Їх жителі займались видобутком вугілля для власних потреб. Але крім вугілля поруч були ріка та залізна руда. Тому саме тут вигідно було розташовувати металургійне виробництво. Влітку 1869 року англійський підприємець Джон Джеймс Юз оселився на березі Кальміусу. Селище, яке виникло біля заводу, отримало назву Юзівка. В 1924 році це вже було місто Сталіно. А в 1961 році наше місто одержало ім'я — Донецьк. Донецьк — столиця вугільного краю, області. Я пишаюсь тим, що народився і живу в цьому місті. В ньому народилися мої батьки, мої дідусі з бабусями. Дуже цікаво дізнаватись про факти з минулого нашого міста. Дідусь мені розповідав про те, що по вулиці Артема раніше ходив трамвай, а там, де зараз площа Леніна, стояла лікарня. € в нашому місті кілька будинків, які ст ... Читать дальше »

Людина може повністю реалізувати себе тільки в суспільстві. Адже тільки у стосунках з іншими людьми, у спілкуванні з ними розкриваються такі риси характеру, як відповідальність, чесність, турботливість.

Перший і найголовніший осередок спілкування кожного з нас — це родина. Але ми не завжди поводимо себе так, як треба, з близькими людьми. Іноді ми буваємо брутальні і несправедливі, а потім шкодуємо про це. Дуже часто буває, що, заклопотані своїми проблемами, ми не помічаємо того, що в наших стосунках з батьками і родичами не вистачає відвертості і щирості. Коли людина зосереджується тільки на своїх інтересах, не цікавиться справами членів своєї родини, сім'я зникає. Залишаються чужі одне одному люди, які просто живуть поруч без духовного зв'язку.

Ми повинні берегти стосунки в родині і цінувати наших близьких, допомагати їм, розділяти з ними турботи і радощі. Треба бути чуйними і уважними, щоб не ображати їх почуття. А головне, дуже важливо проводити з рі ... Читать дальше »

Ми живемо разом з мамою. Вона моя найрідніша людина.

Наш день проходить так: мама будить мене вранці, готує сніданок і проводжає до школи, а сама іде на роботу. Ввечері ми знов зустрічаємося вдома і за їжею обговорюємо, як пройшов день, ділимося новинами, спілкуємося. Потім мама перевіряє, як я виконала домашнє завдання. І ми лягаємо спати. А вранці все починається знов. На вихідних ми прибираємо квартиру, дивимося телевізор і обов'язково куди-небудь ходимо: в цирк, кіно, у театр. Одного разу ми з мамою дивились експозицію краєзнавчого музею, а недавно були в планетарії. Ми бачили там «Зоряне небо Давньої Греції». Це було надзвичайно: ніколи ще не були зірки так близько.

А ще ми дуже любимо гуляти з мамою по вулицях і збирати квіти або осінні листочки, а потім робити гербарій. А взимку ми із задоволенням катаємося на лижах та санчатах з гори.

В неділю ми купуємо продукти і готуємо щось дуже смачне, запрошуємо на вечерю бабусю та дідуся, а інод ... Читать дальше »

Для кожної людини найріднішою людиною є мати. Жінка, яка дала тобі життя, пестила, годувала, ночей не досипала. Мати віддасть здоров'я своє і навіть життя, аби дитині було краще. Стати матір'ю — це найсвятіший дар і обов'язок жінки. Є легенда про безмежну любов матері. Вона називається «Серце матері». В ній розповідається історія матері та сина. Кохана дівчина забажала від хлопця, щоб той приніс їй серце своєї матері. Син вирвав серце з грудей матері і поніс коханій, йшов та спіткнувся. І серце матері обізвалось до нього стурбовано: «Не забився синок, не болить?». Такі материнські серця! Коли дитині погано, воно все чує і болить. Навіть коли діти виростають і розлітаються з материнського гнізда, все одно мати хвилюється за них. І вони, вже дорослі, знають, що завжди знайдуть у матері любов, підтримку, щире співчуття. Більшої любові немає на Землі, ніж материнська. Вона все зрозуміє, все пробачить. Від матері людина отримує не тільки життя. М ... Читать дальше »

У людини не може бути багато справжніх друзів, бо неможливо підтримувати щирі і відверті стосунки з великою кількістю людей. У мене є дві подруги. З Яною ми познайомились влітку в дитячому таборі і вже рік листуємося. А з Настею ми дружимо ще з дитинства.

Я познайомилась з Настею у першому класі. І з того часу ми завжди разом. Ми розуміємо одна одну з першого слова. І хоча наші смаки не завжди збігаються, ми через це ніколи не сваримося, бо вміємо поважати думку іншої людини.

Настя дуже розумна і приваблива дівчина. Невелика на зріст, тендітна, охайна, вона все робить швидко і добре. У неї великі очі з довгими віями. Їх колір залежить від настрою та погодних умов. Коли на вулиці мжичка і сльота, очі у Насті сірі, коли сонячно і безхмарно, — світло-сині, а, якщо вона сердиться, — темно-синього кольору. У неї невеликий кирпатенький носик, на якому навесні з'являється ластовиння. Губи у Насті звичайні, але посмішка чарівна: дуже тепла і щира, — а с ... Читать дальше »

У мене є друг, як кажуть, «з пелюшок». Його звуть Максим. Наші матері знайомі досить давно. Ми разом вчилися ходити, розмовляти, гратися. Потім пішли до одного дитсадка, де у нас і ліжка були поруч. Мій друг — це людина слова. Якщо він щось пообіцяв, то зробить обов'язково, ніколи не забуде і не підведе. Коли я хворію, він завжди перший подзвонить, спитає про моє самопочуття, поділиться шкільними новинами. Ми з ним, звичайно, вчимося в одному класі і сидимо за однією партою. Він ніколи не залишає мене в тяжку хвилину, підтримує словом і ділом. І зовсім неважливо, яка у нього зовнішність: товстий чи худий, високий на зріст чи маленький, біляве у нього волосся, руде чи ще яке. Адже справжній друг цінується не за зовнішність, багатство. Набагато цінніші духовні якості людини, її ставлення до тебе, вірність, довіра, уміння прийти на допомогу. Недаремно народна мудрість каже: «Друг пізнається в біді». Тобто коли тобі добре, багато може знайтись фальшивих ... Читать дальше »

Я дуже люблю свою школу, але все ж таки вважаю, що її не завадило б удосконалити. Мені подобається, як наші учителі викладають уроки, та я вніс би в навчальний процес, а також в організацію роботи школярів деякі зміни.

Було б дуже добре, якби в майбутньому у кожного учня в школі був свій комп'ютер, на якому він міг би виконувати завдання вчителя, а вчитель за своїм комп'ютером перевіряв би роботу учнів. Це дозволяло б усім краще оволодіти комп'ютерною наукою, що дуже важливо в наш час, а в майбутньому буде ще важливішим. Крім того, в цьому випадку кожний учень міг би працювати індивідуально і виконувати стільки вправ за урок, скільки дозволяють його здібності та старанність. На мій погляд, такий підхід є більш продуктивним.

Мені хотілося б, щоб у нашій школі були різні спортивні секції, у яких учні могли б займатися замість уроків фізичного виховання. І було б добре, якби ці заняття були щодня. Можливо, тоді школярі були б, справді, фізично загартовані. Щ ... Читать дальше »

Школа майбутнього... Це повинна бути велика світла споруда. В ній буде не тільки спортивний зал, а ще й басейн, різні тренажери. Кабінети, мабуть, теж будуть мати не такий вигляд, як у сучасній школі. Може, не буде дошки, а замість неї буде екран. І парти не будуть стояти рядами, а півколом, або в шаховому порядку. І будуть це навіть не парти, а столи з комп'ютерами або з безліччю кнопок, А може, взагалі вчитися учні будуть вдома за допомогою тих же комп'ютерів. Сидячи вдома, будуть слухати, робити вправи і надсилати їх до вчителів за допомогою комп'ютера. Здаєш потрібну кількість заліків, тестів, контрольних — і тебе переводять до наступного класу. Можна вчитися за індивідуальною програмою. Самому вибрати предмети, знання з яких хочеш вдосконалити, Тим, хто більш талановитий, можна буде за один навчальний рік пройти кілька класів, або певні предмети вивчити глибше і швидше. І тоді не потрібно буде слухати вдесяте те, що ти давно зрозумів. А можна іти вперед. А якщ ... Читать дальше »

Здається мені, що у недалекому майбутньому зміниться та звичайна шила, у якій ми навчаємось. Можливо, у школі не будуть вчитись цілих одинадцять років. Може, винайдуть машину, здатну зробити запам'ятовування прискореним і більш тривалим. Люди будуть здатні знати дванадцять і більше мов. А чим же вони займатимуться у вільний час? Самовдосконалюватись! А може, навчання у школі стане таким: діти сидять за комп'ютерами і відповідають на питання. Знання ж вони отримуватимуть від робота-вчителя. До комп'ютерних програм могли б бути занесені матеріали всіх підручників. Як багато можливостей відкриється для учнів!

Технічний прогрес вимагає змін у тій шкільній системі, що є зараз, адже потреби суспільства змінюються. Хотілося б мені, аби ми могли вибирати собі предмети за інтересами. Наприклад, подобається мені історія — і я вибираю ще й курс археології. Кожний з нас отримував би ті знання, які потім використає. Мені здається, що українська нація лише виграє від цьо ... Читать дальше »

Час — це наше життя. Іде час, ідуть і наші роки. Втрачати його не можна, якщо не хочеш, щоб даремно пройшло життя. Я вважаю, що треба усе розподіляти по хвилинах.

У мене є розклад тижня, згідно з яким я роблю те, що запланувала. Я виконую домашнє завдання, гаптую, малюю фарбами, дивлюсь телевізор рівно стільки, скільки запланувала. Я думаю, що не можна тільки працювати. Відпочивати теж важливо, але тільки після того, як виконаєш всю роботу. Я також думаю, що людина не повинна сама себе обмежувати. Наприклад, якщо хтось добре вчиться в школі, це ще не означає, що він правильно розподіляє свій час і свої сили. Позашкільні заняття іноді можуть бути не менш важливими для розвитку людини. Я захоплююсь вишиванням і живописом і гадаю, що ці заняття розвивають мої естетичні смаки, роблять життя цікавішим.

Кожна людина прагне урізноманітнити своє життя, але іноді за щоденними турботами не знаходить для цього часу Через це робота стає тягарем. На мою думку, треба вміти в ... Читать дальше »

Не існує машини часу, щоб повернути його плин назад і виправити зроблені в минулому помилки, зробити те, що не встиг. Плин часу невпинний. Не можна ступити в одну воду два рази, казали давні греки. Та вода, в яку ти входив вперше, вже далеко. Тому треба цінувати час сьогодні, щоб не жалкувати за ним завтра. Бо завтра «сьогодні» стане минулим.

Є люди, які за своє коротке життя встигають зробити більше, ніж інші за довге. Їм є про що розповісти, є чим пишатися, є чого в них навчитися. Вони не гаяли часу, ставили перед собою меду і робили все, щоб досягнути її. Вони живуть за принципом: «На годину спізнишся — за рік не доженеш». І вчать нас своїм життям, своїм власним прикладом працювати, не складати рук, коли важко, робити своє майбутнє сьогодні.

Наша сьогоденна праця — навчання в школі. Це фундамент, на якому будуватиметься подальше життя. Не зробиш чогось сьогодні, не вивчиш, прогуляєш — і вже не доженеш, не виправиш. Згаявши ... Читать дальше »

У кожної людини свої захоплення. Без них життя було б сірим і одноманітним. Мене захоплюють господарські справи.

Я змалку привчився обід приготувати і на стіл накрити. Як це добре, коли вмієш власноруч полагодити ручку дверей, замок у шафі. Умілі руки завжди потрібні.

Лише у труді живе людина, а без труда її нема. Мені дуже подобається допомагати матері готувати їсти. Я люблю варити український борщ, галушки з м'ясом. Причому, мені цікавий весь технологічний процес від початку до кінця. Мені подобається вимішувати тісто, м'якеньке і пухке, виліплювати галушки, додавати м'ясо, поклавши в нього перець та інші приправи, щоб було смачно.

А як приємно пригостити батьків і друзів власноруч приготовленою стравою. А ще приємніше самому накрити святковий стіл.

Я вірю, що їжа буде смачною, якщо кухар готує з радістю, захопленням, вкладає у цю справу всю душу. Ця добра енергія, яку отримала людина з їжі, повертається назад кухареві. Я ніколи не занеп ... Читать дальше »

Захоплення у різних людей різні. Хтось збирає марки або значки, як батько та дідусь. Хтось шиє чи плете, як матуся або бабуся. Отже, захоплення — це щось таке, чому людина присвячує свій вільний час. Хтось, навчаючись в школі, так захоплюється якимось предметом, що це стає захопленням і в подальшому житті, а може стати навіть професією. Мені подобається багато цікавих речей: читати книжки, грати у футбол та на комп'ютері, збирати марки з зображенням динозаврів і сучасних тварин, розв'язувати задачки з математики. Але я ще не вибрав діла, яке б мені подобалось більше за все. Бувають дні, коли мені хочеться поганяти м'яча з друзями. Буває, що читаєш цікаву книгу і не можна відірватись від подій, які в ній описані. Потім думаєш про книгу, уявляєш себе учасником подій. Дуже люблю грати на комп'ютері в комп'ютерному клубі з друзями, переборювати разом ворогів, долати перешкоди. Ще в молодших класах школи я захопився динозаврами, збирав і читав книжки про них, їх ... Читать дальше »

Я дуже люблю читати книги. Як тільки випадає вільна хвилина, я вибираю на полицях нашої домашньої бібліотеки щось до вподоби. Також я записаний до шкільної бібліотеки і до дитячої. Раніше я читав більше книг про природу, про пригоди звірят. Потім захопився дитячими детективами і пригодницькими книгами. В нашій родині всі люблять читати. Може, це не дуже сучасне захоплення, але коли читаєш цікаву книгу, то поринаєш в неї з головою, спілкуєшся подумки з її героями. Без книги неможливо уявити життя сучасної людини. Так чи інакше, але кожен все життя має з нею справу. Це дитячі книжки, підручники, художня література, газети, журнали, різні довідники і багато іншого. Я вважаю, що людина, яка не любить читати, не поважає печатне слово, не може зватися сучасною людиною. Бо ніщо: ні телебачення, ні комп'ютери — не може замінити читання. Хорошу книгу можна перечитувати не один раз. Згодом одну і ту ж саму книгу можна сприймати по-різному, по-різному оцінювати події та вчинки діючих ... Читать дальше »

Вибір майбутньої професії — справа дуже серйозна. Тут треба зважати на все: наскільки актуальна професія, чи відповідає вона здібностям і характеру людини, а головне, наскільки вона важлива для суспільства.

Я вважаю найважливішими для людей нашого часу професії лікаря, еколога та президента. Лікар рятує людські життя. Медицина зараз дійшла такого високого рівня, що вилікувати може майже всі хвороби, якщо вчасно звернутися по допомогу. Хвороби природи такі ж серйозні, як і людські. Але вони більш глобальні і мають більш страшні наслідки. Безгосподарне ставлення людей до природа може призвести до серйозних катастроф і навіть до загибелі людства. Еколог має шукати шляхи порятунку навколишнього середовища, а також виховувати у людей культуру уважного і дбайливого ставлення до природи.

Такою ж відповідальною і важливою є професія президента, першої людини у державі, яка вирішує долю країни, визначає шляхи її розвитку.

В майбутньому я хотіла би бути лікарем а ... Читать дальше »

Багато є професій, усі вони потрібні, але є такі, без яких людству не вижити. Мені здається, що найважливіші з професій — це лікар і вчитель. Лікар завжди потрібен, бо скільки існує людство, стільки його атакують різні хвороби. У давні часи лікуванням займались шамани, чаклуни. Потім, з розвитком суспільства, набуттям нових знань, покращувалось і знання людського тіла та його хвороб, причин їх виникнення та способів лікування. А вчителі - це люди, які зберігали певні відомості, знання та передавали їх іншим. Без них кожне нове покоління починало би з нуля, не враховуючи досвід тих, хто жив раніше. Лікарі лікують тіло та душу, а вчителі розвивають душу, вчать, передають досвід і знання. Бути учителем більше до вподоби дівчатам. Бо їм властиво опікати, вчити, берегти від помилок менших, слабших. Завдяки вчителям зберігається мова, самобутність народів, а завдяки лікарям зберігається людство. Шануймо ж цих самовідданих людей!

На світі живе багато людей, і всі різні. У кожної людини своя доля, мета, досвід і життєва правда. Але, мабуть, всі мають одну спільну рису — хочуть залишити свій слід на землі.

Це абсолютно природньо. Так повелося ще з давніх-давен. Адже навіть у стародавньому прислів'ї говориться, що людина за життя має посадити дерево, побудувати дім і виховати дитину. Дитина теж продовжить рід і передасть своїм дітям пам'ять про своїх батьків. Таким чином, не перерветься ланцюжок життя, і людина не зникне безслідно. Це, звичайно, правильно, але у всі часи були люди, які своїм власним прикладом розширювали це правило. Такими були великі гуманісти: Л. Українка, Т. Шевченко, І. Франко, які настільки сильно любили свій народ, віддали йому так багато творчої наснаги, так щиро вірили в його щасливе майбутнє і намагалися його наблизити, що назавжди залишилися в його світлій пам'яті. І це справедливо. Бо тільки людині, яка має настільки гаряче ї щире серце, що може вмістити всі ... Читать дальше »

Недалеко вже той час, коли я повинна буду обрати свій шлях у житті. Уже зараз я замислююсь над цим і вибір свій уже зробила. Я хочу стати вчителем. Я тільки не вирішила ще — бути вчителем молодших класів чи навчати дітей рідній мові і бути учителем української мови і літератури.

Учитель молодших класів — це перший учитель для кожної дитини. Цю людину пам'ятають усе життя. Бо це вона бере дитину за руку і веде в країну Знань. Вона вчить дітей читати, писати, рахувати. А ще навчає правил шкільного життя, спілкування з іншими людьми. У мене завжди виходило спілкуватися з дітьми. Коли я виходжу на вулицю, до мене з усіх кінців збігаються діти різного віку. І з усіма я знаходжу про що поговорити, що порадити.

А ще мені подобається рідна мова, така співуча, ніжна. Я багато читаю і мені все одно — російською чи українською. Я однаково розумію обидві. Але мені гірко чути, як іноді різні люди — і мої однокласники, і деякі дорослі — висловлюют ... Читать дальше »

Здається, що мені ще зарано думати про таке далеке майбутнє — свою професію. Але якщо замислитися, то вже час починати вибирати. Мені подобається багато предметів у школі: історія, література, а особливо біологія. Останнім часом дуже багато чути про генетику, її проблеми та досягнення. Я завжди шукаю у газеті новинки з медицини. Можливо, це у мене від матері, бо вона — лікар-стоматолог. Я переживаю за ті організми-клони, які генетики «вирощують» у своїх лабораторіях. Мене, як усіх, хвилюють питання: чи морально обґрунтовано клонування? Чи не призведуть наші дії до величезної трагедії? Я хочу вирости і стати вченим-генетиком. Я хочу бути спеціалістом з тієї молодої генерації, що вирішить ці складні моральні питання, допоможе людям знайти сили для боротьби з хворобами. Хочеться вірити, що генетики у майбутньому зможуть, зберігаючи пам'ять попереднього життя, відновлювати вже мертві тканини і органи! І все це з однієї лише клітинки... Я вважаю, що майбутнє з ... Читать дальше »

Деякі мої однокласники вже вирішили, ким стануть в майбутньому. Одні хочуть бути економістами і адвокатами, бо це престижно і модно, інші — програмістами, бо це високооплачувана робота. А я вважаю, що треба обирати таку професію, яка була б тобі до душі.

Мене дуже захоплює професія журналіста, особливо спеціального кореспондента. Людина, яка обрала цей фах, має бути розумною і вміти формулювати свою думку, а також чесною, щоб справедливо висвітлювати події. Але свобода слова можлива лише у незалежній і демократичній країні, якою стала наша Батьківщина у 1991 р. Ця професія для мужньої людини, яка не розгубиться у надзвичайній ситуації, адже спецкори дуже часто ведуть репортажі з гарячих точок.

В наш час ця професія стала особливо актуальною і потрібною через надзвичайну загрозу світового тероризму.

Я знаю, що для того, щоб стати журналістом, треба багато вчитися. Необхідно не тільки добре володіти українською мовою, а й знати кілька іноземних, щоб вміти ... Читать дальше »

Нещодавно ми з сестрою відвідали Донецький художній музей. Там дуже багато різних творів мистецтва. Але мене завжди зачаровували ті картини, де зображене море. Багато різних картин я бачив, але кращих, ніж у Айвазовського, здається, немає. У нашому музеї цілих три картини (оригінали), але мені найбільше подобається його картина «Морський пейзаж. Коктебель» (1880 p.). Я дізнався, що Іван Костянтинович працював у своїй майстерні, на березі моря. Під час бурі солоні бризки потрапляли на терасу, де звичайно сидів художник. Він любив, аби стіни були без прикрас — голі.

Ось я перед своєю улюбленою картиною! Яке море! Здається, що я теж вдихаю свіже солоне повітря, відчуваю бризки на своєму лиці. Здається, якщо я доторкнусь до моря, намальованого на полотні, то відчую прохолоду. Барви підібрані з такою точністю, що вода виглядає прозорою і об'ємною. Небо рожево-блакитне з невеликими хмаринками. Можливо, що це ранок або ранній вечір. На неспокійному морі розхит ... Читать дальше »

Віктор Михайлович Васнецов — мій улюблений російський художник. Його картини переносять нас у світ народних казок, легенд, пісень, билин.

А моя улюблена картина Васнецова «Богатирі» — це живописне поетичне сказання про рідний народ та його хоробрих воїнів, беземертних героїв. Зміст великого полотна навіяний російськими народними казками, легендами, билинами. Художник створив величний груповий портрет билинних воїнів. У цих мужніх богатирях живописець змалював найкращі риси російського національного характеру — силу і добродушність, поважність і великодушність. Кожен з них прекрасний сам по собі. Поважний та неквапливий богатир Ілля Муромець. Хитрий, молодий і красивий О. Попович. Відрізняється богатирською і воїнською доблестю Добриня. Вони на богатирському виїзді вдивляються у степову далечінь, чи немає де ворога. Такі ж у них і коні: могутні й жваві.

Коли я дивлюсь на них, мені передається велика сила, що йде від картини. Я дуже багато ... Читать дальше »

Серед, усіх пір року найчарівніша — осінь. Природа спеціально обирає найбільш яскраві та соковиті фарби, щоб потішити око перед довгим зимовим чорно-білим сном. Це особливо помітно в осінньому лісі.

Я дуже люблю ліс. Коли я потрапляю туди, то ніби опиняюсь в чарівному царстві, дивному і загадковому світі, де все живе за іншими законами. Навіть плин часу тут інший. Чарівниця-осінь розфарбовує гілки червоними, багряними та золотими мазками. Щедрою рукою розкидає вона яскраві кетяги горобини та калини по освітлених холодним сонцем лісових галявинах. Я дивлюсь навкруги і з замилуванням бачу на гіллі тоненький сріблястий візерунок павутиння, поблискуючий діамантовими краплинами вранішньої роси. Тендітні травинки тремтять від подиху вітерця, марно сподіваючись зігрітися в останніх променях оманливого осіннього сонця. Коротке бабине літо — відгомін літнього тепла. В цей час природа ніби завмирає, сподіваючись затриматись на межі буття і небуття. Та кришталево-прозоре си ... Читать дальше »

Коли заходить розмова про осінній ліс, то всі одразу згадують жовте листя, що шурхотить під ногами. Особливий запах — запах сухого листя і пожовклої трави. Дуже красивий килим з жовтого та червоного лиси! Але ж у цей час життя не зупинилось. Природа готується до довгого зимування. У той час, коли ми милуємося чорними деревами з жовтим листочком на фоні яскраво-синього неба, під нашими ногами у траві бігають різні комашки, жучки і мурахи. По ялинках та деревах стрибають білочки, під кущами роблять собі кубельце їжачки. Усі вони готують собі теплі домівки, їжу. Для тварин це гаряча пора року. А одночасно починається холодна злива. Ви коли-небудь бачили, як іде дощ здалеку? На небі така собі сіренька хмаринка, що позвішувала на землю сріблясті нитки. Дуже красиве видовище!

Чується, як крапельки падають на килим з листячка, і так приємно: «Ляп, ляп!». Такий домашній звук. Ось пташки сидять, туляться одна до одної — ховаються від дощу під ялинками. А після ... Читать дальше »

Вже в кінці серпня повітря помітно холоднішає, особливо вранці. Часто ідуть дрібні невпинні дощі і земля залишається мокрою надовго, вже не просихає так швидко, як улітку. Вітер дме безперестанку і далеко розносить вже дозріле насіння трав і дерев. Де-не-де листя на деревах вже починає жовтіти. Кожного дня цього золота стає все більше і більше. Барвистою, пухкою ковдрою встелена земля у листопаді. На голих мокрих гілках бринять прозорі дощові сльозинки. Тільки подекуди тріпочуть на вітах дерев поодинокі листочки. Лісову тишу раз у раз порушують сумні наспіви синичок, скрекотання білобокої сороки, цвірінькання горобців. Зненацька над головою дятел застукотить дзьобом по стовбуру дерева, і цей стукіт луною рознесеться по лісу. Ве ... Читать дальше »

Кожне дерево в лісі живе своїм життям, по-своєму розвивається, по-своєму шумить. І восени всі дерева різні. От дуб. Настане осінь, спаде листя інших дерев, оголиться ліс, а дуб побуріє. І довго, часто аж до весни, серед білого снігу темніє його цупке листя. Він не вклоняється вітру, як лозина, не тріщить, де тремтить, як осика, не стогне, як сосна. Якщо вітер сильний, зашумить дуб і шумить довго і завзято. Його низький голос можна розпізнати серед найрізноманітнішого шуму лісу. У білокорої берези з тоненькими гілочками незчисленне зубчасте листя наче само спалахує золотом і довго горить у світлі осіннього дня. Шелест цей легкий, веселий. Вона грає, шепоче, шумить лагідно, ніжно. Інша вдача у клена. Його шелест звучить несміливо, тихо. З холодом він не сперечається: при першому ж його натиску клен швидко змінює свій колір. То блідо-жовтий, то ошатно-червоний і жовтогарячий, він скидає з себе тонке, барвисте вмираюче листя. Гарна восени осика, коли її листя виграє всіма відтінками жов ... Читать дальше »

Кінець осені, а квіти все ще стоять на покритих снігом клумбах. Ця вишукана краса, що даремно гине серед байдужості і холоду, сповнює мою душу сумними думками.

Колись ці квіти були бездиханним насінням. Але хтось подарував їм право жити, цвісти. З якою впевненістю і сміливістю вони пробивалися на поверхню землі, як розпускалися їх перші листочки, як гордовито розцвітав пуп'янок. Як милували око ці граціозні, високі квіти, що вміють так вишукано тримати прекрасну голівку в середині осені. Та ось пішов сніг, перший передвісник зими, морозів. Він падав на віти дерев, на клумбу, на засмучені квіти, що ніби наїжились, передчуваючи кінець життя. І скоро вони стали нагадувати пухнасті білі кульбаби величез ... Читать дальше »

Восени розквітає багато квітів. Деякі тримаються аж до холодів. Найостаннішими наприкінці осені квітнуть хризантеми. Вже все відшуміло, відцвіло, пов'яла трава, на багатьох деревах вже зовсім немає листя. А вони гордо стоять, здається, що їм навіть подобається прохолода. Хризантеми бувають різних кольорів: білі, жовті, темно-червоні. Можуть рости на одній стеблині цілим букетом з невеликих, з терпким гіркуватим запахом, квітів. Але мені більше подобаються великі білі квіти. На довгій стеблині, прикрашеній темно-зеленим зубчатим листям, красується біла куля. Вона має багато білих пелюсток, трохи ніби кучерявих. Мені ця квітка нагадує сніжок. Вона ніби говорить нам про те, що скоро прийде зима з білим пухнастим снігом. Є й жовті хризантеми. На тлі темної, вологої землі, зів'ялої трави, серед сірого осіннього дня ці квіти схожі на маленькі сонечка. Вони веселі, жовті, кругленькі. Вони наче зігрівають все навколо себе жовтими, теплими пелюстками-промінчиками. Мені взагалі подоба ... Читать дальше »

Позаду залишилась осіння сльота, довгі холодні зливи, пронизливий вітер, затягнуте свинцевими хмарами небо, липкі тумани. Одного ранку ми прокинулись і побачили, що прийшла довгоочікувана красуня-зима.

Вона порадувала нас пухнастим білим снігом. А скільки нових ігор та розваг принесла вона з собою! Ми цілий день гралися в сніжки, будували фортеці, каталися на лижах та санчатах. А з ватного неба падав і падав лапатий сніг, вкриваючи все навкруги білою ковдрою. Все стало дуже красивим. Вулиці набули святкового, урочистого і дуже охайного вигляду, а дерева накинули білі ажурні хустки.

Але взимку дні дуже короткі. І ось з неба спустились фіолетові сутінки. Скрізь загорілись жовті ліхтарі. В їх світлі сніжинки чи то водили дивні хороводи, чи то танцювали якийсь химерний вальс, що не мав початку і кінця. При штучному освітленні великі сніжні намети здавались темно-синіми. Засніжені дерева біля ліхтарів під снігом були схожі на недогарки свічок. Нарешті снігопад скінчився. ... Читать дальше »

Невидимий митець рожевою фарбою небо розмальовує, з білих пухнастих хмариночок сипеться сніжок. Усі дерева вкриті пухнастим покривалом. А ти сидиш біля віконечка, на якому той самий митець-ювелір понамальовував чудернацькі візерунки. Тут тобі і стрільчаті квітки і хащі джуглів. Мене вражає, що природа створює такі дива із звичайної води.

Потроху сутеніє і рожево-біле небо стає попелястим, а згодом і темно-синім. На вулицях вмикають ліхтарі. І в їх лимонно-жовтім світлі танцюють сніжинки. Вони крутяться, блищать і м'яко лягають на вже білу землю. Зручно влаштувавшись у теплій квартирі на підвіконні, я дивлюся на випадкових перехожих. Навколо ж відбувається казкове дійство — перетворення цілого міста на казкове снігове королівство. Як приємно відчувати на обличчі холодок від снігу, чути як він тане, сидіти і споглядати за сніговими чудесами з вікна. Виникає бажання намалювати картину того, що я бачу, або сфотографувати. Адже кожного разу все виглядає по-іншому.

Взимку темніє рано, і вечори довгі і темні. Не хочеться виходити на вулицю. Там темно, дме холодний, колючий вітер. З неба сіється якась бридка мряка або дощ. Але бувають і такі зимові вечори, які довго пам'ятаєш. Це коли нема вітру, іде сніг — ніби м'яке, пухнасте пір'я падає з неба. Надворі наче розвиднюється. Сніг лежить м'яким білим килимом на землі, деревах, самотніх лавах. Під світлом ліхтарів він блищить, виграє різнокольоровими вогниками. Коли вийдеш на вулицю, сніговий килим тихо порипує під ногами. Навкруги тихо, навіть шум міста приглушується під сніговою ковдрою. Дерева стоять в гарних сніжних сукнях. Повітря свіже, воно бадьорить. Від такої прогулянки покращується настрій. Якщо сніг більше не йде, можна побачити на темно-фіолетовому небі зірки. Взимку вони холодні, недосяжні та якісь байдужі. Зрідка вітер проносить по небу клапті хмар, які на деякий час затуляють зірки. Там, у височині, дме сильний вітер.

Ну от і закінчилась моя прогулянка ... Читать дальше »

Настав перший весняний День. Природа пробудилась від довгого зимового сну.

Посміхнулося сонечко з-за пухких хмаринок, і все навкруги перейнялося надією на те, що незабаром потеплішає. Затріпотіли від пориву весняного вітерця чорні, з набряклими бруньками гілочки дерев. Скоро на них з'являться ніжно-зелені липкі листочки. З галявин сніг вже зійшов, але в тіні кущів і дерев ще лежать брудні талі кучугури. Деінде, розриваючи полон торішньої пожухлої трави та опалого листя, з'являються синьоокі проліски і невпевнено тягнуться до сміливих промінців теплого весняного сонечка.

А далина повита прозорим ніжним серпанком ранішнього туману, вологого і прохолодного.

Вже скінчився льодохід, і вода в річці вийшла зі своїх берегів. Від величезних наметів, проклавши у вибалках шляхи, біжать до ріки маленькі, швидкі, каламутні струмочки. В річці відбилось блакитне небо.

Ніжні барви весняного пейзажу милують око. Зачаровує дзвінкий спів жайворонка, що лунає з н ... Читать дальше »

З яким нетерпінням усі ми чекаємо на перший весняний день! Навколо все прокидається від сну і ніби починає наздоганяти час. Дзвенять швидкі струмки, шукаючи собі дорогу. Вони й між льодом на асфальті знаходять шпарини, і поміж камінням. Сонечко починає пригрівати землю, і вона парує. Якщо придивитись, то від землі іде якесь марево. Дерева вкриваються бруньками, з них згодом починають з'являтися перші клейкі листочки. Вони приємно пахнуть і сяють на сонечку. Здається, що повітря пахне якось по-іншому, воно свіжіше. Люди частіше посміхаються, вони радіють тому, що попереду прекрасна весна. А колись наші предки співали веснянки, аби закликати птахів. Саме птахи, за давнім повір'ям, приносили на своїх крилах весну. Діти носили жайворонків з тіста по домівках і усі вітали найгарнішу дівчину, що уособлювала собою весну. Вона була одягнена у білу сорочку, і на голові у неї був віночок. Зараз ці традиції вже майже втрачені, але приходу весни все одно ми чекаємо з великим нетерпінням ... Читать дальше »

Разом з пробудженням природи від зимового сну в Україні починається цикл народних весняних свят, пов'язаних із стародавніми віруваннями, що супроводжуються піснями, іграми та хороводами. Наш народ створив чудовий образ весни — гарної молодої дівчини з вінком на голові. Вона бажаний і довгоочікуваний гість. Дівчата закликають весну піснями-веснянками, діти зустрічають солодким печивом у вигляді пташок-жайворонків. За давнім повір'ям вважається, що весну з вирію приносять на своїх крилах птахи. Щоб прискорити їх приліт, діти співали пісень і носили по селу випечених з тіста «жайворонків». У всій Україні не знаходилось такого зухвальця, який би вистрелив з рогатки у пташину: ніхто не наважувався стріляти у Весну. Її вітали словом-піснею. Прихід весни після зими люди розуміли як боротьбу. Щоб допомогти весні у цій боротьбі, вони спалювали опудало зими, по вулицях носили зображення сонця, водили хороводи. Закликанням весни закінчується період виглядання весни, щ ... Читать дальше »

Серед усіх свят, які відзначає наша сім'я, я більше всього люблю родинні. Це мій власний день народження, а також день народження мого дідуся і ще мамине свято — Восьме березня.

Мій дідусь брав участь у війні нашого народу проти фашистських загарбників, тому на його день народження приходить багато фронтових товаришів. Вони згадують воєнні роки, співають пісні своєї героїчної молодості. Мені дуже цікаво спілкуватися з друзями мого дідуся, бо вони дуже багато побачили в житті такого, що ми, люди мирного часу, навіть не можемо уявити.

Мій день народження я святкую в колі сім'ї, а також зі своїми друзями. Мама завжди готує на нього смачні страви, пече великий пиріг, прикрашає його свічками. Всі вітають мене і дарують подарунки. Мій день народження завжди проходить весело і цікаво.

Але найулюбленіше моє свято — Восьме березня. В цей день ми з сестрою прибираємо хату, самі готуємо святковий обід, щоб зробити приємне мамі. Наша мама своєю любов& ... Читать дальше »

Я взагалі люблю свята, коли не треба ходити до школи, всі веселі, безтурботні. Можна піти до когось в гості або запросити гостей до себе. Але найулюбленішим святом для мене є Новий рік. Вже закінчився перший семестр навчання в школі. На вулиці лежить пухнастий сніг, який весело рипить під ногами. А вдома пахне хвоєю: то тато вже приніс ялинку. Вони з мамою шепочуться по кутках: готують нам з сестрою подарунки під ялинку. Потім мама дістає ящик з ялинковими прикрасами, і ми з сестрою прикрашаємо ялинку. Серед прикрас є такі, що ними користувались ще мої дідусь з бабусею, коли були молодими. Ми їх дуже обережно розглядаємо і вішаємо на гілочки. Мама готує всілякі смачні страви: обов'язковий торт «Наполеон» — улюбленець всєї сім'ї, салат «Олів'є» і багато іншого. А ми з сестрою і татом допомагаємо їй. Наш кіт, як велика пухнаста куля, ходить товстий і задоволений, бо йому перепадає на свята багато смачного. Ми прибираємо все в домі, святково од ... Читать дальше »

Свята бувають загальні і особисті. Я люблю загальні свята: Новий рік, Різдво, 8 Березня. Але найулюбленішим для мене є особисте свято — мій день народження. Це дуже веселий для мене день. Чому? Це відомо всім. Тебе всі вітають: і мама з татом, і дідусі з бабусями, і сестри з братами, і друзі. Всі розповідають тобі, як ти народився, який був день чудовий і особливий. Я приймаю подарунки, вислуховую побажання і почуваю себе найголовнішою людиною у домі. День народження у мене влітку. Тепло, світить сонечко, не треба нікуди поспішати, бо настали канікули. У мене є традиція — день народження, якщо я нікуди не поїхав, я святкую надворі. Мама стелить на траві ряднинку, ми з друзями виносимо туди черешні, полуниці, морозиво, торт, цукерки, напої. Виносимо магнітофон і під музику пригощаємось, сміємось, шуткуємо. Потім прибираємо все і йдемо гуляти. Ввечері, коли вже лягаю спати, згадую: я став на рік доросліший. А скільки ще попереду цікавого — ціле життя! І я засинаю щас ... Читать дальше »

Любов до Батьківщини починається з любові до родини, до рідного слова. Національна мова — це здобуток культури, духовної діяльності певного народу. Народ, який відрікається від своєї мови, губить себе, бо не усвідомлює її значення для свого вищого духовного життя. Мова — це великий дар природи, вдосконалений за віки з того часу, як людина стала людиною. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і збагачувати. І мені здається: той, хто не любить рідне слово, святих звуків свого народу, не заслуговує на ім'я людини. Бо мова нерозривно пов'язана із нашою свідомістю. Разом із усталеною символікою мова — чи не основний елемент нашої державності. Це те, що ми одержали у спадок від наших пращурів, це — перлина вікової мудрості.

Мені здається, що мова — це не просто найважливіший засіб спілкування. Це той грунт, на якому будується спільнота, рід, нація. З утратою рідної мови люди втрачають морально-національні корені, духовний зв'язок з ... Читать дальше »

Мова — найважливіший засіб спілкування. Без мови не зможе існувати народ, не розвиватиметься його культура. Одним із найчарівніших скарбів, які були створені людиною, є саме мова. Значення її в житті кожного з нас — неабияке.

Знання рідної мови — перша ознака освіченої людини. Як приємно спілкуватися з людиною, яка правильно висловлює свої думки, користуючись усіма багатими відтінками рідної мови. Добре тому жити, хто вміє гарно говорити, — стверджує народна мудрість. І, навпаки, співчуття викликає людина, яка не удосконалює своє мовлення.

Що б сталося з нами, якби ми раптом втратили мову? Усюди панувала б тиша. Люди не змогли б спілкуватися й виконувати роботу. Весь світ онімів би.

Отже, мо ... Читать дальше »

Усе починається з дитинства. Дитина вдивляється в материні очі, прислухається до ніжного голосу, а в маленькому серці народжується священне почуття любові і до матері, і до Батьківщини, і до мови. З роками любов до найріднішої у світі людини зміцнюється. Ми більше прив'язуємося до землі, бо це рідна земля. А мова? Без неї не може існувати жодна людина, жоден народ. Рідна мова дорога людині, як саме життя, — стверджує народна мудрість.

Мова наша, яку звуть у народі калиновою, пройшла у своєму розвитку безліч випробувань. Українську мову називали російським діалектом, забороняли, намагались взагалі знищити. «О як хотіла, прагла воля зла, щоб ти була лиш суржик, міщанина...». Та наша мова вистояла, перемогла, засіяла у всій своїй чарівності.

Ніжна й співуча, українська мова за красою та мелодійністю посідає одне з перших місць серед європейських мов, поступаючись лише італійській. Престиж мови виріс. Кожен українець намагається якомога краще оволод ... Читать дальше »

Чомусь мені запам'ятався цьогорічний День знань. Ми всі зустрілись після літа й помітили, що подорослішали, якось змінилися зовні. Над шкільним подвір'ям лилися українські вірші, потім хлопці в національних костюмах винесли нашу святиню — жовто-блакитний прапор, залунав гімн, але на це ніхто не звернув уваги — усі продовжували обговорювати канікули. А мені раптом подумалось, що в Америці, яка зараз для багатьох є зразком наслідування, гімн слухають, приклавши руку до серця.

Один мій однокласник певен: українська мова нікому не потрібна, а от англійську слід вивчати поглиблено; українська література нецікава, бо там пишуть тільки про страждання українців; лише історія наша легка для сприйняття — козацтво, кріпацтво, голодомор, незалежність. Краще подивитись який-небудь американський фільм. Ото герої!

Моя однокласниця визнає продукцію тільки з-за кордону. Вона захоплюється творчістю зарубіжних співаків, мріє жити в Америці й соромиться, що її ... Читать дальше »

Пісня іде поруч з людиною все життя. З нею працюють і відпочивають, вона втілює погляди народу, його світогляд, минуле й сучасне.

Від народження до самої смерті людина нерозривно зв'язана з піснею. В перші дні життя чує дитина колискову, яку співає лагідна мама:

Підростаючи, дитя вчиться розкривати душу свою в піснях, виливати у них свої радощі, болі і жалі:

Протягом багатьох століть створювали люди пісні, вкладаючи в них тривоги, сподівання і надії. З них ми дізнаємося про життя нашого народу, про минуле нашої Батьківщини, мрії пращурів:

Чи доводилось вам коли-небудь бувати в Україні, слухати українців, відмічаючи красу їхньої мови, чи чули ви коли-небудь українську пісню? Що відчули при цьому?

Наші пісні — то наше багатство. Деякі з них сумно линуть аж до неба, а звідти падають у саме серце, обпікаючи його чимось до болю рідним: «Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива, додолу верби гне високі, горами хвилю підійма». А є пісні веселі, бо наш народ любить жартувати. Скарбниця українського народу вміщує безліч пісень: про героїчне минуле, про людську долю і прекрасне кохання, про видатних людей.

Ось ви опинились у нашому степу, серед високих зелених трав, запашних квітів. А то що за звуки? То чумацька пісня, народжена на свіжому повітрі під скрип колес. І раптом ваше серце пронизує якесь дивне почуття бадьорості. Відважна козацька пісня, сповнена любові до рідної землі і бажання воювати за неї до останнього подиху, чується вам.

А якби довелося вам побувати тихої м ... Читать дальше »

Глибоко пізнати історію кожного народу, зрозуміти душу людини допомагає народна пісня. «Хто не був зачарований нею, хто не згадує її, як своє чисте, прозоре дитинство, свою горду юність, своє бажання бути красивими і ніжними, сильними і хоробрими?» — писав про українську пісню великий митець О. Довженко.

Людина завжди прагнула до створення якоїсь системи передання досвіду від старшого покоління. Такою системою стала усна народна творчість, у якій висвітлювалася вся історія роду, усі духовні пошуки і багатства людини, що виступали в художніх образах чи символах. Особливо цінною з цього погляду є народна пісня. Як відомо, протягом довгого часу українські дослідники збирали й видавали зразки народних пісень. Цим вони довели, що українську пісенність треба глибоко вивчати. По-перше, тому, що пісня завжди мала велике значення в житті українців. Вона найяскравіше передає менталітет нашого народу, специфіку художнього мислення. Пісня супроводжує людину все її житт ... Читать дальше »

З самого дитинства люблю книжки. Спочатку здається — просто купа друкованих аркушів. Але відкриваєш, занурюєшся у цей казковий світ і розумієш, що тепер ти — носій якогось таємничого та вищого знання. Кожна книга — це окремий світ зі своїми законами, зі своїм осіннім лісом, місячною ніччю, зі своїм коханням. Кожен аркуш — біль і щастя автора. Це немов лист, що написаний у минулому і адресований тим, що живуть у майбутньому. Це лист у вічність, а ми — його читачі, які успадковують священне знання.

З якою жагою зачитуємося ми пригодами героїв Марка Твена чи Стівенсона, тікаємо разом з ними від злодіїв чи опиняємося на безлюдному острові. А яке щастя просто читати книгу і усвідомлювати, що ти ведеш діалог з людиною з минулого, що все це написала, усе це відчувала; що разом з тобою це відчувають ще мільйони людей у всьому світі, які теж читають цю книгу. І здається, що всі ми давні друзі, нас поєднують близькі нам ідеї та книжки.

Не можна на ... Читать дальше »

З того часу, як людина навчилася говорити, у неї виникла потреба спілкуватися з іншими людьми, висловити свої думки, записати їх. Дуже довгий і непростий шлях пройдено від першого слова до наших часів. І завжди поряд з людиною була книга, може, не така, яку ми звикли бачити тепер, але книга. Спочатку позначки і малюнки на камені, написи на спеціальних дощечках, на шкірі, на папері.

Але завжди людина хотіла записати свої роздуми, спостереження, відкриття на папері. І не тільки свої записати, але й інші прочитати. Без книги ми не знали б своєї історії, не пізнали б інших країн, інших людей та їх звички. Людство без знань, зібраних у книгах, не змогло б існувати, не змогло б просуватися до прогресивного суспільства. Без книги, що вмістила в собі весь людський досвід, ми не змогли б полетіти у космос, створити телебачення і комп'ютер, користуватися побутовими приладами, їздити на авто, навіть збудувати будинок.

Без книги ми б не побували в різних куточках світу, не з ... Читать дальше »

Я — учень восьмого класу. Вважаю, що вже маю право називатися самостійною та дорослою людиною. Це дуже відповідально і нелегко. Тому я завжди займаюся самовдосконаленням, навіть під час свого дозвілля. Тоді я можу бути сам на сам із собою, із своїми думками. Цей час я присвячую собі, займаюся улюбленими справами. Звичайно, багато відпочиваю, але намагаюся зробити свій відпочинок активним. Наприклад, зустрітися з друзями, поспілкуватися або пограти у якусь гру, яка потребує кмітливості чи руху. Це може бути футбол, теніс або шахи. Спорт грає важливу роль в житті будь-якої людини. Коли я маю вільний від навчання час, я намагаюся присвячувати своєму фізичному вихованню якомога більше уваги. Але не можна нехтувати і душею. Тому я часто ходжу в кіно, у театри. Потім з друзями обговорюю новий фільм або виставу.

Іноді наша родина їде до лісу. Це дуже весело. Ми граємо у всілякі ігри чи збираємо гриби, або просто спілкуємося і насолоджуємося природою. Я дуже люблю, коли наша с ... Читать дальше »

Пролунав дзвоник з останнього уроку, і хлопці й дівчата з усіх класів висипали у коридор. Зчинився такий галас. Усі поспішають додому. Попереду два вихідних дні.

Вдома обідаю — і до комп'ютера. З того часу, як батько подарував мені комп'ютер, я кожну вільну хвилину проводжу біля нього. Правда, я не кинув своє старе захоплення і постійно, майже кожного вечора іду в шкільний спортзал. Там з друзями під керівництвом учителя фізкультури ми займаємось вільною боротьбою. У цій секції я вже три роки. За цей час я брав участь у змаганнях у своєму місті і в інших містах України. Є у нашої команди і дипломи, і нагороди. У мене багато друзів з різних міст.

Але й нове захоплення — комп'ютер — займає неабияке місце в моєму житті. Тепер навіть бібліотеку можна не відвідувати. Будь-яку інформацію я можу отримати у свого друга — комп'ютера. З його допомогою я став краще навчатись.

Але й спорт я не кину, бо як приємно після довгого сиді ... Читать дальше »

На все життя мені запам'ятався мій десятий день народження. Тілько-но почався серпень, я проводив канікули в селі, і в той день дідусь взяв мене із собою в поле. Гуркотіли трактори, удалині безмежне поле зливалося з небом, співав жайворонок. І раптом я побачив вершника на сірому коні. Помітивши, що я задивився на благородну тварину, молодий вершник з усмішкою спитав: «Хочеш спробувати?». Я навіть не пам'ятаю, як опинився позаду нього на коні. З тієї хвилини я, міський житель, на все життя полюбив цих прудконогих тварин.

З того пам'ятного дня минуло чотири роки. Я почав серйозно займатись кінним спортом. Тепер впевнено тримаюсь у сідлі, беру участь у змаганнях, часто досить успішно.

Чим більше дізнаюсь про коней, тим більше їх поважаю. Протягом століть коні вірою й правдою служили людям. Раніше вони були єдиним засобом пересування. За цей час я прочитав про них безліч матеріалу, спілкувався з багатьма спеціалістами, особливо допомогла мені кори ... Читать дальше »

З дитинства мене привчали ставитись до людей з пошаною, намагатись побачити в людині її найкращі риси, бо кожна людина заслуговує бути зрозумілою.

Звичайно, всі люди різні. Хтось має кращий характер, хтось гірший, але всі ми неповторні. Неповторна кожна зовнішність. Коли ми вперше бачимо людину, спочатку звертаємо увагу саме на її зовнішність. Вже потім, познайомившись ближче, можемо побачити, яка у неї душа. І душа кожна неповторна, тому й зазначає народне прислів'я: «Всякий молодець на свій образець».

У мене багато друзів, і всі вони мають якусь свою індивідуальність, неповторність. Один ледачий, але його почуття гумору будь-якому покращить настрій. Той погано навчається в школі ... Читать дальше »