Класс

Ми ледве-ледве переступили поріг XXI сторіччя і є вже людьми третього тисячоліття від народження Христова. Але, на жаль, і в наш час ще не знищені дикунство, жорстокість, насильство. Виникає враження, що людина робить все, щоб не дожити до наступного століття. Нескінченні війни, викликані ними теракти поряд із прагненнями до миру та спокійного життя — ось, що характеризує наш час.

Кращі люди багатьох століть робили все, щоб майбутнє їх дітей було кращим, ніж їхнє життя, щоб були вони щасливі і вільні. Це яскраво видно, зокрема, на історії України. Багато років вона була підкорена Золотій Орді, потім Литовському князівству і Речі Посполитій. Українці не мали не те що держави, але й нормальних умов життя. Вони знаходилися під тиском національним, бо їх націю вважали нацією мужиків, хлопів, під тиском економічним, бо були обкладені великими податками. Часом навіть їх життю загрожувала небезпека, бо шляхтич міг спокійно обікрасти селянина, знищити його будинок, навіть вбит ... Читать дальше »

У багатьох з нас буває таке, що не дає спокійно заснути або просто щось турбує. Я кажу у багатьох, бо навіть мимоволі ми можемо когось образити, зробити якийсь хибний крок. Сказати, що треба все робити сумлінно, дуже легко. А як завжди стримувати себе? Мабуть, дуже важко інколи не «зірватись». Та щоб заспокоїтись, треба подумати над своїми помилками і спробувати виправити їх. Та не завжди і не в кожній ситуації можуть допомогти вибачення, не кожну помилку можна виправити.

Так сталось, що в наш час все менше уваги приділяється моралі. Може, на нас так впливає теперішній економічний стан? Чому все більше з'являється людей з нечистим сумлінням серед політиків, лікарів, вчителів? Адже люди довіряють їм своє життя, здоров'я своїх дітей.

Після спілкування з такими людьми, втрачаєш віру в справедливість і головне — надію на те, що колись ми житимемо краще.

А колись-то все було інакше: люди сіяли хліб, народжували дітей, навчали і навчалися, ... Читать дальше »

Кожна дитина має потяг до добра, до правди і справедливості. Але не все так складається у житті, як хотілося б. Дехто зберігає чистоту своєї душі до кінця життя, не забруднює її дріб'язковістю, підлістю і злом, а дехто віддає свою душу на поталу, зрікається добрих поривань, які вважає наївними, дитячими, починає жити за законами «дорослого» суспільства. Хтось не тільки зберігає собор, тобто велич своєї душі, але й добудовує його, а хтось робить все, щоб зруйнувати те хороше і світле, що мав.

Хрестоматійним став опис собора, зроблений майстром українського слова Олесем Гончаром. І недарма роман «Собор» був під забороною: тут у кількох абзацах постає велична і водночас страшна за своєю суттю картина. Істрична споруда всією своєю міццю опирається часові, але той залишається безжальним. Скільки ж душ наших сучасників схожі на той собор! Подивимось на людей навколо і побачимо безліч прикладів цьому. Занепадає родина, руйнуються моральні засади цілої на ... Читать дальше »

«Мова є сповіддю народу...». Ці слова поета П. А. Вяземського, сказані ним колись про російську мову, однаково стосуються кожної мови. Кожна мова, будучи сповіддю свого народу, тим самим стає необхідною і для інших народів, мова допомагає їм пізнати один одного, зближує. Мова — це душа народу, його культура, його характер, у мові здійснюється зв'язок часів, сучасне перегукується з минулим.

Упродовж багатьох століть наш народ всупереч заборонам та цькуванням, всупереч репресіям оберігав та викохував рідне слово, і тепер, у незалежній державі, йому доводиться змагатися за мову. За визнання української мови боролися визначні українські діячі, серед яких найбільш відомими є імена Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. Потім була епоха Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Ольги Кобилянської. І Олександр Олесь, і Микола Куліш, і Василь Симоненко та Василь Стус не могли жити спокійно в тій країні, де на її мову не звертали уваги, вважали її якимось ... Читать дальше »

Україна... Це слово кожен українець, кожен патріот вимовляє з неймовірною вдячністю, бо воно вміщує в собі усе, про що тільки може мріяти людина. Це — Батьківщина, яка стала колискою нашої величі, нашої талановитості, нашої неповторності. Це наша рідна земля, наша ненька. Її неможливо забути чи зневажити, бо саме вона дає нам сили жити, хоч би й в такий нелегкий час. Це мій народ, який крізь роки знущань виніс несхитну вірність своїй рідній землі.

Я мрію про те, щоб і моє життя не пройшло марно, щоб я зміг хоч чимось допомогти своєму народові. Моїм гаслом стали слова В. Симоненка:

Кожен з нас розуміє, що він є одним з багатьох людей, які живуть в Україні. Але й він є часткою народу, а значить, повинен ... Читать дальше »

Якою була наша ненька Україна багато століть тому, багато років тому, кілька місяців тому? Чи пишалася вони своїми дітьми, чи хотілося їй, щоб вони піклувалися про неї? Мабуть, так. Адже стільки страждань випало на її долю, що їх вистачило б на кілька країн. Є такий вислів: ріки страждань. Здається, це якраз про нашу Україну. Вона обливалася потом, тяжко працюючи на полях; вона згиналася під вагою «бруду», вилитого на її золоті коси-колосся; вона німіла від болю, дивлячись на голодну смерть своїх дітей... Але вона вижила, витримала усе, що тільки можна і що навіть не можна, і почала розбудову — нове життя.

Якою вона буде, наша Україна, через десять, двадцять років? Чи залишаться на ній люди, чи цвістимуть навесні вишневі садки, промовляючи до нас усім розмаїттям співів солов'їв, чи зможемо ми дихати свіжим повітрям, чи звучатиме щира українська пісня, чаруючи слух? Багато можна запитувати, але відповідь, я гадаю, повинні знати лише ми.

Саме ми п ... Читать дальше »