Класс

Сніг на полях почорнів і поступово зник, оголивши мокру землю, вкриту тендітною травичкою. Крига на ріці розкололась, і попливли по холодній воді тонкі крижини. З берега за ними спостерігали голі дерева, кивали їм услід гілками, в яких уже народжувалось нове життя, готове от-от стати бруньками, а потім — листям. Крижини пливли назустріч весні і танули.

У поле вийшли діти, принесли із собою обрядове печиво у формі пташок, стали весну закликати. Скрізь залунали веснянки:

І раптом все пішло дуже швидко. Бруньки стали листячком, тендітна травичка — молодою травицею, скрізь залунали пташині голоси й наповнили все життєрадісним співом. Лише кілька днів тому все навкруги здавалось темно-сірим, а тепер переважають зелені кольори.

Пригріло сонечко сил ... Читать дальше »

Які красиві, які неповторні літніми ранками наші краєвиди. Поля купаються в золоті яскравого проміння, гаряче повітря коливається хвилями. Зацвітають на городах соняшники, тягнуть голівки до неба. Таке враження, ніби впали на землю з неба тисячі сонць. Трава трохи жовтава, висушена сонцем, але легка, як подих, ніжна, як павутиння, між стеблинками яскраво поблискують крапельки роси.

Родючі поля влітку. Колосяться вони буйним врожаєм. Небо глибоке й прозоре, ще овіяне рожевим світанком, а під ним буяє золотом колосся. Прокидаються люди, мружаться кішки на зорю, весело гавкають собаки. Починається ранкове життя.

А дерева... Ще кілька годин тому вони були наче грізні велетні, що звелися вгору. А зараз в променях яскравого сонця вони стали такі привітні й веселі.

Спить уночі соняшник, схиливши золоті пелюстки. Але приходить ранок, і піднімає квітка голівку до неба, до зірниці. Сонце піднімається все вище і вище, пливе по небу. І соняшник повертається за ним, всмок ... Читать дальше »

Прокидаюсь рано, сонце тільки краєчок показало з-за обрію. Вибігаю на ґанок і всміхаюся сонцю: «Ура! Літо, канікули!». Швиденько хапаю риболовні снасті. До річки спускаюсь вузенькою стежкою. А довкола на траві тремтять крапельки роси. Збиваю їх босою ногою. Як приємно!

Річка з'явилася переді мною зненацька. Я навіть затамував подих від цього видовища. Широка, тиха, а над водою підіймається туман, густий, як молоко. Здається, що ріка парує, що це жива істота. Берег тут крутий. Стаю на самому краю, а туман огортає мене поступово. Поряд росте велика верба: стовбур біля моїх ніг, а гілки нахилилися до самої води, і здається, що вони перешіптуються між собою.

От сонце повністю піднялось, таке велике, червоне, ласкаве. Закумкали жаби.

Хапаюся за гілля верби і пірнаю у воду. І жаби пірнають. Вони сиділи, вигрівались на сонечку, а я їх злякав. Пливу, вода тепла, лагідна. Оглядаюсь назад, а берега не видно — туман сховав. Аж лячно стало. І звуки ... Читать дальше »

Незабутні дні літа... Дні, прогріті золотим сонцем, овіяні легеньким вітерцем, зволожені теплими дощиками. Дні зеленої трави, солодких фруктів і яскравих квітів. Літо — найпрекрасніша пора року, час відпочинку й подорожей. Улітку чудово і на морі, і в горах, і в затишному селі. Навіть велике промислове місто перетворюється на казковий мегаполіс, коли прокидається під фантастичними сонячними променями.

Цей літній ранок я зустріла у Слов'яногірську. У кімнаті, залитій світлом сонця, було затишно й спокійно. Але що це за дивні звуки ледь долинають до мене? Та це ж срібний передзвін дзвонів Святогірського монастиря чується мені.

На вулиці тепло. Сосни оточують мене, усе повітря наповнене ароматом живиці. Високо над головою між сосновими гілками я бачу блакитне небо і сяюче сонце. Під ногами в мене пісок, голки й шишки. А ось галявина, куди майже не проникають сонячні промені. На зеленому килимі трави можна побачити яскраво-червоні ягідки полуниці. Я сідаю на тр ... Читать дальше »

Прийшла зима. Морози так тріщать, що й виходити страшно. Учора випав сніг, усе зробилося білим. Таким білим, що тепер нічого не можна відрізнить одне від одного. Я йду вранці своєю вулицею і не можу второпати, де білі дерева, а де білий день. Усе так сяє!

Хлопці розрівняли сніг на майданчику біля хат, хтось приніс відро води і вилив прямо на сніг. Іще відро, іще і — ковзанка! Як зраділа малеча нашої вулиці! Тепер до вечора надворі чуємо сміх та галас.

Я люблю свою вулицю взимку. Вона одразу стає такою святковою на вигляд, наче сама природа прикрашає її. Там дерева стоять у білому вінчальному вбранні, а тут поблискують на сонці бурульки. І дорога біла. Машини їздять — як оті різнокольорові плямочки снують по білій смужці. Пролітає дрібний сніжок, осідає білими купками. Неначе тополиний пух, він тулиться до дерев, западає між корінням, між гіллям, віється по стежках. Усе стоїть у білому мареві. Виходжу я зранку з будинку на поріг та застигаю від подиву. Як ... Читать дальше »

Сьогодні прокинулась вранці з почуттям чогось незвичайного. Розплющила очі — як видно! Кинулась до вікна, а там все біле: і будинки, і дерева, і земля. Ще вчора все було чорне, непривітне, сумне, небо було вкрите темними хмарами, які час від часу плакали дощем. Здавалось, ща справжньої зими зі снігами і хуртовинами вже не буде.

Але ні, зима згадала про свої обов'язки, зглянулась над нами і засипала все навкруги пухнастим снігом.

Після сніданку одягаюсь і — швиденько з дому. Іду своєю рідною вулицею і не впізнаю її. Під ногами скрипить сніжок, дерева понахиляли свої гілки під вагою білого вбрання. Якийсь хлопчина пробігав біля мене, ухопився рукою за гілочку, і мене обсипало снігом. От бешкетник! А він крикнув: «Снігуронька!» і побіг далі.

Діти повиходили на вулицю з санчатами, ковзанами, лижами. Галасують, сміються, кидаються снігом.

Іду далі своєю вулицею, милуюсь чудовим краєвидом. О, а це що за гора виросла біля сусідньо ... Читать дальше »