Класс

Україна — благословенний край. Буяють тут зелені сади, наповнюють груди вільним повітрям безмежні степи, пливуть із минулого в майбутнє могутні ріки, зливаються з горизонтом золоті хлібні поля.

Хліб... Здавна в Україні вирощували його, шанували, називали святим. Хліб на столі — символ добробуту й гостинності. У народі завжди казали: «Хліб — усьому голова».

Український народ споконвіку вирощував на своїй землі хліб. Важкою була праця хлібороба, але й почесною. Посіяний, вирощений, скошений, змолочений, спечений, хліб зберігав у собі тепло долонь хліборобів, їхню любов до землі й до людей.

Наш народ певен: не біда, як є хліб і вода! З хлібом ми не будемо голодними, вода не дасть нам загинути, бо вона — початок усього. Вона вирощує трави й дерева, напуває звірів і птахів, дає життя людині. В Україні багато річечок і великих рік, які напувають наші поля, ліси, дають питну воду містам. Але в наш час, на жаль, якісної питної води ... Читать дальше »

Літо проминуло якось непомітно. Ось і осінь. Дерева вигравають червоними барвами, немов їх запалили, тож вони і горять. Мене так і тягне до парку, де в цей час не дуже багато людей. Там дідусь на лавочці гріється під по-осінньому ласкавими променями сонця, а там молода матуся гойдає дитинку, бавить її жовтим листям. Повітря прозоре і чисте, ще тепле, пахне яблуками та вологою землею. Жовтогаряче листя ласкаво шурхотить під ногами. Хлопчаки ганяють по асфальту невеликі темні, немов лаковані, каштани.

Зайду до парку, присяду на лавочці, не можу надивитися, наче раніше не бачив: кожне дерево палає, горобина обсипана червоними ягодами. Грона звисають, як виноград. Серед гілок лунають співи птахів. Повно зараз тут тих, хто любить поласувати червоною ягодою горобини чи погрітися під останніми теплими променями. Земля ще не протряхла після дощу. У чистоту п'янкого повітря просочується аромат листя.

Повертаюся додому пізно. Сонце сховалося за обрій. Земля враз потемніла ... Читать дальше »

Приємно теплим осіннім днем потрапити до парку. Ще навкруги все зелене: і трава, і дерева, але де-не-де поміж зелені — наче вогнище, палахкотить жовте чи червоне дерево. У цю мить хочеться взяти пензлі і малювати таку красу. Ось невеличке водоймище. Вода у ньому чиста та тиха, наче задумлива. А поряд з ним стоїть кущ, одягнений в жовте вбрання. Дмухнув вітерець — і жовте листя опустилося на поверхню води і злегка погойдується. Дивлюсь, як зачарована, на танок жовтого листя на темно-синій воді. По небу пливуть невеличкі хмаринки і теж зазирають у спокійну гладь озерця, милуються своєю красою і тихенько пливуть далі.

Тихо навкруги, тільки пташка іноді спурхне з гілочки і зіб'є багряний листок на зелену траву. Він тихенько впаде та й засумує: зовсім недавно він був зеленим молодим листком, шепотів і розмовляв зі своїми братами, давав притулок птахам, комахам, захищав від спеки людей. А тепер покинув своє дерево, братів і сиротливо лежить у зеленій траві. Підбігл ... Читать дальше »

Ось і прийшла осінь. Тільки зовсім недавно дерева в парку радували нас буйною зеленню, і от зелене листя пожовкло, заблищало золотом і почало повільно падати на землю. На вулиці ще тепло, а птахи вже збираються відлітати у вирій.

Старий парк ніби завмер, прислухається до кроків осені. Знає він, що зовсім скоро теплі тихі вересневі дні закінчаться. На зміну вересню прийде жовтень, умиє парк сльозами дощів. А там і листопад огорне все навкруги своїм холодом. Дні стануть короткими, небо буде похмурим, а дерева скинуть з себе останнє листя. Затихне парк без пташок, які повернуться до нього тільки навесні.

Але парк не почуває себе самотнім. Жителі міста приходять сюди на відпочинок, блукають алеями, засипаними листям, дихають свіжим осіннім повітрям. І діти полюбляють гуляти ... Читать дальше »

Весною все цвіте, зеленіє, і про красу того буяння співають пісень птахи. Усе вкривається зеленим серпанком, а дерева хтось ніби облив молоком. Біло-рожево всміхаються садки. Усе цвіте, піднявши до сонця зелені голівки, а понад дорогою стоять у молочному шумовинні розлогі каштани.

Іду полем, а квітів безліч. Квітів яскравих, радісних, буйних. Вітерець їх колише, вони хитають голівками і ваблять до себе. Зелень свіжа й чиста. Часом я спиняюся на узліссі і слухаю пташині співи. Кожна пташка славить весну, і кожна славить на свій голос. Часом він буває і не дуже приємний, але весною все здається найкращим. Вже позліталися всі пташки, і доки не з'явилися пташенята і не почалися турботи, вони розважаються співом.

Я з дитинства люблю теплі, лагідні весняні дні. Весна пролітає садками, полями, лісом, заквітчує все, вривається потужно до міста, бере владу у свої теплі руки. Блакитними очима дивиться на все весна. Вона ще молода, ніжна, святково усміхнена. Ще так недавно ... Читать дальше »

Цього року весна прийшла зненацька. Якось з-за хмар визирнуло сонце — і потекли ручаї. Подув вітерець, за три-чотири дні все висушив. Загомоніли птахи: їм багато треба встигнути зробити до приходу осені. Але коли ще та осінь... А тепер весна!

Усе радіє, співає, бринить. Природа прокидається, наповнюється особливими звуками. Метушаться різні комахи, щебечуть пташки, з'явились трави і квіти — усе радіє сонцю, усе тягнеться до тепла, до життя.

І людина стає більш чутлива весною: усе підмічає, до всього приглядається, прислухається, дивит ... Читать дальше »